Днями були роковини початку повномасштабної війни російської федерації проти нашої держави. За цей рік багато чого змінилося. Весь світ дізнався про українців як про незламну та сильну націю, яка попри все буде боронити свою територію. Нажаль, ціна такої слави велика.
За цей рік кожен з нас пережив найширший спектр емоцій. Ми були стривожені ракетними атаками та раділи звільненим територіям. Ми втрачали та повертали своє. Вже рік громадяни України живуть у досить дивному психологічному стані.
Ми вирішили поспілкуватися із психологинею Андріаною Гренцер та розпитати її про те, як наша психіка переживала цей страшний рік, та які наслідки він може мати.
Як війна вплинула на психіку людей?
Війна – це колосальний тиск на нас та наше ментальне здоров’я. У кожної людини є базові потреби одна із них – безпека – яку, нажаль, у нас забрали. Натомість з’явилися страх та тривога, які не є для нас ворогами, а навпаки, сприяють виживанню. Боятися та тривожитися в умовах війни – це норма. Спочатку ми всі проходили стадію гострої тривоги, але через декілька місяців перейшли на стадію адаптації, ми почали жити паралельно з війною: ходити на роботу, будувати стосунки, виховувати дітей і водночас допомагати країні: донатити, волонтерити чи вести іншу допоміжну діяльність.
Існує шкала змін настрою, яку публікували на всіх новинних ресурсах в перші місяці війни. Ця шкала включає в себе такі стадії: оптимізм – натхнення – збудження – ейфорія – тривога – заперечення – страх – депресія – відчай – віра – надія – і знову оптимізм. На якій стадії ми знаходимося зараз?
На мою думку, кожен з нас може бути на різних стадіях в залежності від місця свого перебування. Наприклад, якщо людина живе у зоні, де зараз активно ведуться бойові дії, вона буде на стадії тривоги та страху. Якщо людина знаходиться на території, яку щойно звільнили від окупації, вона може буде на стадії натхнення. Якщо говорити про народ в цілому, я думаю ми постійно перескакуємо зі стадії на стадію залежно від того, які новини та прогнози.
Коли відбувся пік погіршення емоційного стану, і чи може він повторитися?
Пік нашої вразливості ми пережили 24 лютого 2022 року. Настільки вразливими ми, як народ, на мою думку, вже ніколи не будемо. Ми вистояли рік перед ворогом і з кожним днем стаємо тільки сильнішими.
Що робити, якщо й досі стає погано від новин? Які практики для заспокоєння ви порадите?
Я пораджу не дивитися новини. Якщо ви помічаєте, що вони вас травмують чи вибивають з життя – просто перестаньте їх дивитися. Перегляд новин створює ілюзію контролю: «я знаю, а значить контролюю», – але це не так. Щоб уберегти свою психіку, дотримуйтеся інформаційної гігієни. Якщо ви не можете повністю відмовитися від перегляду/читання новин, то обмежуйте інформацію. Читайте 1-2 перевірені джерела і невеликий обсяг фактів, які ви можете сприйняти без шкоди для своєї нервової системи. Якщо ж інформації забагато — це може негативно вплинути на наш організм.
Ще одне правило – не читати новини під час відпочинку. Ваше здоров’я є дуже важливим і ваш відпочинок – це свого роду теж внесок у перемогу, адже здорова нація це дуже важливо.
Чи правда, що ми більше не зможемо жити так, як жили до війни? Зміна психологічного стану вплинула на ставлення до світу і до власного життя?
Я думаю, що ми вже не такі, якими були до війни – ми кращі, більш свідомі. Так, ми змінилися. Війна розставила пріоритети, вона показала багатьом людям, що в житті головне. Рашисти забрали у нас електрику, але запалили світло всередині нас, ми стали сильніші, стійкіші, та навчилися радіти дрібницям.
Як ви вважаєте, за цей рік, ми вже звикли до війни, чи просто втомилися від неї?
Я вважаю, ми адаптувалися. Ті, хто не зміг цього зробити (що є цілком нормальним) – або виїхали, або отримують допомогу фахівців.
У деяких українців зараз є відчуття, наче війна не закінчиться вже ніколи. Як витягнути себе з цього стану? Як знайти сили рухатися далі і бути продуктивним?
Всі війни рано чи пізно закінчувалися і ця закінчиться, але ми шукаємо запевнення і хочемо знати коли саме все це скінчиться. На жаль, цього ніхто не знає, але це не означає, що ми повинні відкладати власне життя на потім. Треба вчитися жити тут і тепер. Життя – це найбільша цінність.
Більшість очікує перемоги вже цього року. Чи безпечно для психіки ставити собі такі дедлайни? Які наслідки можуть мати подібні мрії, якщо не збудуться?
Ставити собі дедлайн не варто. Ми повинні вчитися розмежовувати речі на які можемо безпосередньо впливати, та на які не можемо. Ми не можемо впливати на перебіг війни. Від нас, як від окремих одиниць, не залежить, коли закінчиться війна. Відповідно ми не можемо робити такі прогнози. Тому варто концентруватися, на тому, на що ми можемо повпливати, та як можемо допомогти пришвидшити закінчення війни. Ми можемо волонтерити, донатити, платити податки, допомагаючи державі та ЗСУ. Ми можемо вірити в те, що робимо свій внесок у перемогу. Це єдине, що варто робити. А подібні дедлайни будуть лише виснажувати марними ілюзіями.
Що буде з нами після перемоги? Через які стадії емоційного стану ми пройдемо?
Радість – полегшення – горювання. З першими двома зрозуміло, а от третє поясню. Ми будемо горювати, бо попри перемогу і наш сильний та незламний дух народ та країна в цілому зазнали великих втрат. Деякий час ми будемо у журбі, яка залишиться в частинці нашої душі. Ми будемо пам’ятати про втрати та біль, але з часом знову почнемо радіти. Всі емоції важливі, не треба їх демонізувати, бо “як не старайся, коли боляче – болить”.
Чи можна за час війни випрацювати стресостійкість? Чи може вона виробитися у вигляді колективного імунітету у нації?
Стрес – це нормально, він є природною реакцією на події, які зараз відбуваються. Ви можете розвивати навички, що дозволять чинити опір стресу, а саме: покращити режим сну, добре харчуватися, займатися фізичними навантаженнями. Будьте чуйними до себе та свого здоров’я. Якщо ж відчуваєте, що не можете впоратися самостійно – зверніться за допомогою до спеціаліста.
Анастасія ЛАБИК
