Історія помилкових рішень і бездіяльності довжиною в щонайменше 20 років, зараз залишає новостворену Королівську територіальну громаду та її мешканців практично без сільськогосподарської землі.
Напередодні відкриття ринку землі, що стартує з 1 липня 2021 року, в Королівській територіальній громаді Берегівського району розгорілась земельна війна. На понад 2062 гектари земель сільськогосподарського призначення претендують селищна рада, місцеві селяни, які отримали тут паї ще на початку 2000-их та акціонери ВАТ АПГ «Закарпатський сад», котрі напередодні розпаювання придбали у місцевих акції на майно колишнього радгоспу-заводу імені Шевченка.
Земельна реформа в Україні триває весь період незалежності. Відповідно до Земельного кодексу, зараз діє мораторій на купівлю-продаж сільськогосподарської землі. Раніше вона регулярно продовжувалась парламентом. Закон, прийнятий 31 березня 2020 року, з липня 2021 року скасовує мораторій і дозволяє продавати аграрні землі приватної і комунальної форм власності фізичним особам-українцям (але, лише до 100 га «в одні руки» – ред.). З 1 січня 2024 року купувати землю дозволять вже і юридичним особам (в сукупності не більше 10 тис. га – ред.), а також іноземним громадянам.
73-річна Любов Дербак з Королева, колишня бухгалтер радгоспу, одна з тих, хто у 2004 році допомагали колегам отримати паї. Жінка згадує, що через півроку після продажу акцій киянам, нові власники почали вивозити майно і тоді селяни зрозуміли – далі візьмуться за землю.
«Вони з’явились тут ще до розпаювання і скупили у людей акції. Але впливу на землю не мали, бо ми розпайовували не державні землі. Земля з радгоспу перейшла у СВАТ Шевченка і не була основним засобом, а вони мали лише право на основні засоби. Тому мовчки спостерігали…
На момент розпаювання у 2004 році були ще теплиці, ферми, корівники. Потроху вже занепадало, але було. А у них все пішло з молотка, все вивезли, скот вирізали. Все вивозили не вагонами, а секціями. Грузили на залізній дорозі і везли… А кантора чого впала? Була під залогом, а потім нова будівля впала. Помогли їй впасти… А винцех, а фруктосховище?… І що залишили? – руїни. А тепер єдине, на чому ще можуть нажитись – це на землі. Земля зараз ласий шматок…», – розповідає пенсіонерка.
Сьогодні вже стало зрозуміло, що розпаювання не захистило селян від посягань на їхні землі. Прогалини у законодавстві та пасивність місцевої влади 15 років тому, зараз дозволяють «прибульцям» називати себе правонаступниками земель радгоспу.
Радгоспний спадок
Колишній радгосп-завод імені Шевченка на Виноградівщині об’єднував одразу кілька населених пунктів теперішньої Королівської громади: Королево, Веряцю, Горбки, Новоселицю, Хижу і Черну. Перші колективні господарства з’явились тут у 1948 році. У 1950-их сільгоспартілі Королева, Веряці та Горбків об’єднали у колгосп імені Шевченка. А вже у 1960 році до нього приєднали колгоспи Новоселиці, Хижі та Черни, і на їх базі створили згаданий радгосп-завод.
Протягом десятиліть у ньому працювало біля 2000 працівників. Крім звичних, для переважної більшості сільськогосподарських держпідприємств того часу напрямків – садівництва, овочівництва та тваринництва, тут розвивали виноградарство і виноробство. У винних підвалах під замковою горою Королівського замку дозрівала знаменита «Троянда Закарпаття».
З початком незалежності радгосп-завод спочатку перетворили у сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство імені Шевченка, а потім у відкрите акціонерне товариство агропромислову групу «Закарпатський сад». Між другою половиною 90-их початком 2000-их майно радгоспу перевели в акції, які розділили між частиною радгоспників. Сільськогосподарські землі, понад 2062 гектари, розпаювали колишнім працівникам.
Селяни-акціонери продали права на майно приїжджим, які заклали його в рахунок кредиту, зробивши «Закарпатський сад» боржником. В подальші роки майно вивезли і продали. Зараз на місці колишніх потужностей руїни та смітники.
Велике розпаювання
Розпаювання земель колишнього радгоспу-заводу імені Шевченка почали у 2004 році. Станом на початок того ж року, земельний фонд ВАТ АПГ «Закарпатський сад» складав 1357,07 га і був розкиданий по п’яти відділеннях у Королеві, Веряці, Новоселиці, Хижі і Черні. Для кожного з цих відділень були створені ініціативні групи з числа колишніх працівників, котрі виконували усю бюрократичну роботу.
1357,07 га – це ті самі сільські землі, які колективізація змусила загнати селян у колгоспи. У 2004 році Виноградівська районна державна адміністрація видала розпорядження, яким дала старт розпаюванню цієї землі.
Любов Дербак входила до ініціативної групи у Королеві. Пенсіонерка пригадує, як п’ятнадцять років тому почалося розпаювання:
«Починалося з того, що було засідання на селищній раді за участю голови та членів і обиралась ініціативна група від кожного села. Створили ті ініціативні групи, затвердили їх і ми вперед – в районну раду, в обласну раду, в Інститут земельних ресурсів в Ужгороді, де нам зробили перелік земель для розпаювання по кожному відділенню (колишнього радгоспу – ред.). І вже на підставі отриманих там документів нам зробили розпаювання згідно списків робітників, які затвердили на черговій сесії селищної ради. В районі теж була створена комісія по розпаюванню. І ми, баби прості й дурні, все виходили».
За роботу у радгоспі Любов Дербак також отримала пай і зараз здає його у користування родичам. Каже, що саме від них почула про загрозу втрати землі, коли користувачі прийшли цікавитись чи зареєструвала вона право власності на землю.
«Прибігла до мене сусідка, якій я дала у користування свій пай, питає «у Вас є державний акт на землю?» – кажу, правда. І дала їй копію державного акту на землю. Зараз мені в голові не вкладається, як можна анулювати державний акт занесений до єдиного реєстру? На підставі чого? Йти до суду? Якби то було так, що зібрався один голова правління і пішов розділити землю… Але ж все робилось офіційно», – обурюється пенсіонерка посяганням на землю.
Рейдерський конфлікт
Влітку 2020 року у 41 контурі Королівської селищної ради з’явився електризований тепличний комплекс з обігрівом. Збудували його керуючись Державним актом на право постійного користування землею виданим радгоспу-заводу імені Шевченка Виноградівською районною радою у 1997 році.
Один із акціонерів «Закарпатського саду» Павло Дробишев, котрий називає себе власником теплиць, вважає такі дії цілком законними. Посилається акціонер на вже згаданий Державний акт; ухвалу Львівського апеляційного суду від 2006 року, яка підтверджує постанову господарського суду Закарпатської області і скасовує рішення Виноградівської РДА «Про затвердження розрахунку вартості середніх земельних часток (паїв) та їх розмір по сільськогосподарському відкритому акціонерному товариству ім. Шевченка» від 2004 року, яким дали старт початку розпаювання; а також лист і наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від кінця 2020 року.
Дробишев також демонструє журналістам витяги з кадастрового реєстру на ділянки державної форми власності загальною площею понад 15 га, які з’явились на карті в березні цього року.
«Ці землі належали радгосп-заводу, акції якого я купив у 2002 році, коли він практично збанкрутував. Основним активом заводу було право землекористування державною землею. Не зважаючи на це, після продажу акцій, селяни швиденько її розпаювали. Не мали права цього робити, бо райрада не могла розпайовувати державні землі. Тим самим було порушено моє право як землекористувача. Тому, як тільки я дізнався про факт розпаювання у 2006 році, то негайно його скасував. Вже зараз, коли зайнявся безпосередньо землею, я вніс частину ділянок у геокадастр. На відміну від тих ділянок, який немає у геокадастрі, про які говорять люди, бо вони не законні, ці є в геокадастрі. У тому числі 41 контур», – пояснює Павло Дробишев.
У Королівській громаді публічно мовчали рік, аж поки земля в межах селища не з’явились на кадастровій карті як державна власність у березні 2021 року, а «Закарпатський сад» не став претендувати і на інші комунальні землі та паї селян.
Землі 41 контуру відійшли у власність Королівської селищної ради після руйнівного паводку 2001 року. Води Тиси зруйнували дамбу і нову довелось будувати за рахунок земель селища. У 2003 році Закарпатська обласна рада своїм рішенням компенсувала «земельну втрату», додатково включивши і межі селища 96,7. У тому числі і вже згадані 6 га, які зараз під теплицями.
Голова Королівської територіальної громади Антон Чейпеш каже, що в минулому році вони звертались до Держгеокадастру області з проханням провести перевірку у 41 контурі. Земельники порушень не виявили.
«Коли даний землекористувач прийшов і почав будівництво, Держгеокадастр не виявив порушення по будівництву у зв’язку з тим, що селищна рада не мала правовстановлюючих документів на ті ділянки. Склалась така ситуація тому, що ці земельні ділянки були виділені громадянам селища Королево у користування рішенням сесії, але люди у встановленому законом порядку їх не зареєстрували і на кадастровій карті їх не було», – коментує голова громади.
Своя-чужа земля
Але найбільш градус суспільного невдоволення підігріли заяви, що «Закарпатскому саду» належать землі селян, котрі місцеві отримали під час розпаювання. Кадастрові номери деяких паїв, із зареєстрованим правом власності, почали зникати з кадастрової карти. На їх місці з’являлись земельні ділянки державної форми власності, зареєстровані в березні 2021 року.
Так трапилось із землею королівчанина Володимира. Родичі чоловіка, які працювали у радгоспі, після розпаювання отримали дві ділянки. У 2005 році Володимир зареєстрував право власності та почав обробляти землю. А в березні цього року несподівано виявив, що місцю на кадастровій карті, де раніше знаходилась його приватна власність, присвоїли новий кадастровий номер і позначили як державну власність. І зараз ця ділянка серед тих, витяги на які нам показував акціонер Дробишев, називаючи своїми.
«У мене є державні акти. Але два дні тому я побачив, що ця земля вже не приватної власності, моєї баби Ілони, а державна власність. Ми мали витяг із земельного кадастру у Виноградові, де в мене був кадастровий номер. Я не розумію, чому вони його скасували і перереєстрували на себе (на «Закарпатський сад» – ред.)», – переймається землекористувач Володимир.
Поки ми готували цей матеріал, власник землі звернувся у Виноградівське відділення Держгеокадастру показавши зареєстроване право власності на пай. Тепер на кадастровій карті його земля з’явилась знову. Проте, чи надовго?
У Держгеокадастрі Закарпатської області відмовились коментувати виданий наказ, яким запустили фактичне виконання рішення суду та повторну реєстрацію раніше розпайованих земель радгоспу. Тим самим земельники дозволяють теперішнім акціонерам «Закарпатського саду» легалізувати себе як правонаступника Державного акту на право постійного користування на понад 2062 га сільськогосподарської землі, виданого радгоспу-заводу імені Шевченка Виноградівською районною радою у 1997 році
Юрист проєкту «Свої люди» Віталій Гусак пояснює, чим скористались акціонери «Закарпатського саду», коли подавали до суду на рішення Виноградівської РДА, а також як вони обійшли закон, щоб, спираючись на документи з помилками, називати себе законними користувачами земель у Королівській громаді:
«Для Закарпатського господарського суду і, в подальшому Львівського апеляційного суду, ключовим стала власність, а не користування (мається на увазі Державний акт на право постійного користування землею ІІ-ЗК №000863, котрий зараз у акціонерів). Від моменту передання земель у колективну власність, у членів виникає право на паювання земель. Однак, у випадку радгоспу-заводу, земельні ділянки передані у користування, а не власність, тому правових підстав для проведення паювання не було.
Крім того, акціонери, після скупки акцій перетворили, а не припинили, СВАТ імені Шевченка у ВАТ «Закарпатський сад» і тим самим виключили можливість застосування положення земельного законодавства щодо припинення постійного землекористування у зв’язку із припиненням юридичної особи, чим зберегли за собою право на землекористування.»
Юрист зазначає, що у 2006 році Виноградівська райдержадміністрація, на скасування рішення якої позивались акціонери, мала зачіпки, щоб захистити землі від рейдерства.
«Ми бачимо помарки і виправлення на Державному акті, а згідно земельного законодавства це не допускається. Крім того, земельні ділянки за межами населених пунктів із земель запасу для сільськогосподарського використання, надаються радами, а не головою та на підставі рішення, а не розпорядження. Сам Державний акт підлягав оскарженню. Правильний процес із самого початку, попередив би земельний спір сьогодні», – каже Віталій Гусак.
А от щодо людей, котрі мають зареєстроване право власності, експерт більш оптимістичний і наголошує, що у випадку, коли порушується право власності на зареєстровану у встановленому порядку земельну ділянку, люди повинні звернутись до поліції чи суду та органів місцевого самоврядування. Щодо тих, хто право власності на землю не зареєстрував і має лише сертифікат на пай, то право на земельну ділянку у випадку її привласнення доведеться відстоювати у суді.
Казки і політика «Закарпатського саду»
Відкрите акціонерне товариство агропромислова група «Закарпатський сад» було перейменовано із сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства імені Шевченка на зборах акціонерів у 2002 році. Передувало цьому рішення Фонду державного майна України від 18 серпня 2000 року № 17-АТ, яким агроторгівельне підприємство радгосп-завод імені Шевченка (той самий радгосп-завод – ред.) перетворили у згадане СВАТ.
Сьогоднішній «Закарпатський сад» – це товариство-боржник, в історії якого фігурують судові справи про банкрутство та 39 виконавчих проваджень в період з 2009 по 2021 роки. Останнє судовиконавці відкрили у лютому цього року.
А ще – маркетинг, що вводить в оману потенційного інвестора. Наприклад, на своєму сайті ВАТ запевняє, що вже має у приватній власності 2062 га на кордоні з Євросоюзом і обіцяє інвесторам 100% доходів на суму вкладу. Там же є інформація, що у 2020 році «Закарпатським садом» оброблено та засаджено більше 100 га полів, а після відкриття ринку землі ВАТ стане її єдиним власником.
Крім того, акціонери запрошують на сільськогосподарські землі виробників «зеленої енергії», котрим обіцяють віддати землі у концесію, наприклад.
Слідами депутатів
Тим не менш, не зважаючи на заплямовану судами репутацію «Закарпатського саду» та сумнівні обіцянки, бажаючі вкладати гроші у його розвиток знаходяться. Наприклад, у тепличний комплекс вже інвестували люди з оточення депутата Закарпатської облради від ОПЗЖ Івана Чубірка.
Іншими спірними землями зацікавилось СТОВ «Агро-Лучки», що за даними You control входить до «Українського аграрного холдингу». Акціонери вже навіть встигли зробити аграріям декілька екскурсій по нібито «своїм» землям.
Серед бенефеціарів холдингу народний депутат від «Слуги народу» і голова Комітету з питань аграрної та земельної політики Микола Сольський, а саме підприємство фігурувало у журналістських розслідуваннях.
Одразу до двох цих компаній, «Закарпатського саду» і «Агро-Лучок», має бізнес-зв’язок ще один народний депутат і член аграрного Комітету з групи «Довіра» Василь Петьовка. Петьовка також один із засновників місцевої закарпатської партії «Рідне Закарпаття». Обидва зв’язки прослідковуються у його деклараціях .
Спільно з одним із акціонерів «Закарпатського саду», орендним підприємством «Ужгородський коньячний завод», компанії його найближчих родичів володіли часткою у ТОВ СТК «Синяк». Це він вказував у своїй декларації за 2019 рік.
Вже у декларації 2020 року нардеп сам вказує бізнес-з’вязок із «Агро-Лучками». Він декларує 2658 гривень доходу від надання майна в оренду сільськогосподарському ТОВ.
У війні за землю між «Закарпатським садом» і мешканцями Королівської громади є багато персонажів, окрім одних – тих, хто готовий захищати інтереси людей та законодавства. Доказом цьому є винесені на користь акціонерів рішення суду 2006 року, на які відповідач, Виноградівська РДА, не подавала касаційну скаргу. А також вже 2021 рік, коли, маючих зареєстроване право власності, пайовиків позбавляють їхніх земель. Можливо цією історією таки зацікавляться відповідні органи і напередодні відкриття ринку землі спірні землі залишаться тим, хто заслуговує на них по праву.
Олена Мудра і «Закарпатська правда» для ПравдаЄ