Словаччина – одна з найменших країн ЄС і донедавна – країна із потужною урядовою підтримкою України. Від початку повномасштабної агресії рф Словаччина здійснила чимало важливих, символічних кроків – вперше надала Україні системи ППО, артилерійські установки іншу техніку. Поруч з цим, в словацькому суспільстві з 2022 року почала зростати частка населення, якій були ближчими інспіровані росією наративи про війну, перемир’я і «не все так однозначно».
У 2023 році драматизму ситуації додали урядова криза і нові парламентські вибори. На них переміг Роберт Фіцо та його соратники із партії SMER, які у передвиборчій риториці неприкрито використовували тези російської пропаганди про фашистів з полку «Азов», «про обстріли мирного Донбасу» та припинення військової допомоги Україні і необхідність негайних мирних переговорів з агресором.
Президент Словаччини Петер Пеллегріні та прем’єр Роберт Фіцо. Лінк: www.atlanticcouncil.org/
Політичне напруження в Словаччині не припинилося після парламентських виборів, а навпаки. Наміри правлячої партії розширити свій політичний вплив а також питання підтримки України стали причиною масових акцій протесту, які відбувалися восени-взимку 2023-2024 років. У травні 2024 року Словаччину сколихнув замах на Роберта Фіцо, який ще більше поляризував суспільство. Наразі країна поділена політично на прихильників ліберальних проєвропейських політичних сил, які підтримують Україну і прихильників правлячих політичних сил, які часто транслюють роспропаганду.
Протести в Словаччині проти політики SMER та прем’єра Роберта Фіцо. Лінк: dennikn.sk
В цій статті ми розглянемо причини, чому в Словаччині вільно поширюються та мають відгук серед населення пропагандистські наративи, які основні меседжі ретранслюються.
Громадська думка
Згідно із даними соціологічних досліджень, на початку широкомасштабного вторгнення рф до України підтримка владіміра путіна у словаків знизилася з 55% у березні 2021 року до 28 % у квітні 2022 року. Також в квітні 2022 року 68% словаків висловили свою думку, що Словаччина має стати чітко на стороні ЄС та НАТО, особливо коли росія оголосила ці країни ворогами. Також у опитуванні у квітні 2022 року 67 % словаків висловили підтримку українському опорові росії. В той же час значний відсоток опитаних (47%) зазначили, що президент Зеленський мав би погодитися з усіма російськими вимогами, аби запобігти подальшому кровопролиттю.
Згодом, протягом 2022, а особливо 2023 року кількість словаків, які почали звинувачувати у початку війни не рф, суттєво зросла. Про це свідчить опитування, яке провела відома словацька аналітична організація GLOBSEC. У 2022 році 51% словаків були переконані що у війні винувата рф, а в 2023 році – вже лише 40%. Таким чином цей показник став найменшим серед досліджуваних держав (Польща, Литва, Латвія, Чехія, Румунія, Угорщина, Болгарія та Словаччина). Подібний результат був засвідчений й за результатами GLOBSEC Trends 2024. За ним лише 41% опитаних словаків вважають Росію винуватцем війни в Україні. Більш ніж половина населення Словаччини стверджує, що відповідальність за агресію лежить на Україні, або на країнах Заходу.
У контексті сприйняття пропагандистських меседжів думки населення Словаччини поділяються. Молодь а також жителі великих міст, в яких вищий рівень зайнятості, освіти переважно підтримують Україну та опозиційні політичні сили, є «прозахідними». Безпрецедентною є громадянська ініціатива словаків, під час якої зібрали 4 млн євро на боєприпаси для України навесні 2024 року.
Але в той же час, значна частина словаків, велика частина мешканців сіл та містечок є прихильниками партій SMER та їхніх союзників, є більш сприйнятливими до меседжів російської пропаганди, особливо, якщо вона ретранслюється представниками діючої влади.
«Чи зустрічав я фейкові меседжі про Україну серед своїх знайомих-словаків? Так, конкретно, мої знайомі зі Словаччини поздоровляли путіна із 70-літтям і бажали йому якомога швидше побороти в Україні нацистів. Той знайомий мене переконував, що головним імперіалістом є США, в нього вдома висіла карта всіх військових баз США у світі. Я його запитував: «Скажи, коли востаннє чобіт американського солдата був Словаччині? А радянські війська були в Чехословаччині з 1968 року, їх забрали тільки після розпаду СРСР». Відповіді на це запитання не було» – наголошує журналіст Василь Ільницький.
Це стосується й Пряшівського краю на Сході Словаччини, який межує з Україною та має значну історичну меншину русинів-українців.
Розповідає Олександр Мушинка, антрополог з Пряшівського університету, Словаччина: «Маю багато знайомих, які повторюють російську пропаганду, що треба конфлікт закінчити, немає військового рішення, треба дипломатично його вирішити. Це переважно старші люди або менш освічені. Пряшівщина історично була поставлена на заробітчанстві. Тобто велика кількість людей виїжджала на заробітки, край має найбільший зріст старших людей. Молодь виїжджає і не бачить причин повертатися. У свою чергу, інші люди, які схильні вірити пропаганді кажуть: «Ми не маємо допомагати Україні хай би росія собі взяла те, що має взяти, не потрібно щоб українці гинули». А чому вони так кажуть – тому що це класичний гібридний наратив російської війни. І треба сказати, що в гібридній війні останнім часом росія має перевагу в Словаччині».
Історичний сентимент
Однією з причин сприйняття російської дезінформації в Словаччині є історичний сентимент пов’язаний з росією – розповідає Василь Ільницький. «Річ у тому, що Словаччина як держава постала тільки у 20 ст. Національний державний рух, який очолив Людовіт Штур розпочався наприкінці 19 ст., тоді Словаччина входила до Австро-Угорщини і основним захисником слов’янства позиціонувала себе Росія. Велика кількість людей в Словаччині не уявляла, що таке росія, але пов’язувала свої найкращі помисли з нею. В той час багато словаків одержимих панслов’янською ідеєю переїжджали жити до СРСР, і батьки майбутнього лідера «Празької весни» Ярослава Дубчека у 1935 році переїхали з 4 річним сином в Фрунзе (Бішкек). Потім вони побачили що таке тогочасний «рускій мір» і повернулися додому».
Наступний період 2 світової і після – коли на кожному кроці була радянська пропаганда, радянські фільми, радянські назви. В свідомості старшого покоління вкоренилася така річ, що СРСР, а його наступник росія є гарантом існування Словаччини».
Основні тези кремлівської пропаганди в Словаччині
Словацький науковець, аналітик Штефан Іжак зазначає, що загалом можна виділити декілька основних наративів, в ключі яких поширюються інформація проти України. Серед них давній і повторюваний наратив, ще з 2014 року про те, що в Україні фашизм. Українські фашисти налаштовані проти російськомовної меншини на Донбасі, що там був геноцид російськомовних.
Ще один вагомий наратив – у всьому винуватий Захід, бо він 2013-14 роках нібито спричинив Євромайдан, підтримував фашистський уряд в Україні і хотів напасти на росію. «Головне в цьому всьому – звинуватити когось іншого, українців або Захід, головне, щоб не росію. В цьому контексті додають тезу про те, що росія не агресор, а тільки захищає себе проти ворогів зі США і НАТО» – розповідає Штефан Іжак.
Крім цих «великих» наративів є ще ситуаційні наративи, за допомогою яких іде реакція на те, коли щось відбувається на фронті, або в Україні чи росії. До прикладу, перед парламентськими виборами в Словаччині 2023 року була дуже популярна тема зернової угоди, адже поляки, словаки, угорці продовжили ембарго на зерно і продукти з України. Тоді Україна звернулася зі скаргою до Світової орагнізації торгівлі. Але ця інформація була подана на певних ресурсах свідомо викривлено. Штефан Іжак зазначає про такі наративи: «Свідомо поширювався негативний сентимент, нібито: «Бачите, ось які невдячні українці, ми їм допомагаємо, а вони так негарно зробили з нами. Також через війну до Словаччини прийшли українські біженці і на певних ресурсах поширювалася негативна інформація – бачите держава все дає біженцям, в них там все безкоштовно, безкоштовне медичне страхування. Але в той же час Словацька держава не думає про власних громадян».
Ще однією стратегією пропаганди є поширення новини про Україну з негативним посилом. Це не обов’язково повинен бути фейк, але ця інформація може бути базована на певному стереотипі, або інша інтерпретація інформації. «Це інша пропагандистська стратегія, коли скажуть А але не скажуть Б. Наприклад коли хтось критикує російську війну в Україні, то кажуть що він русофоб, таким чином делегітимізують цього опонента» – каже Штефан Іжак.
Шляхи поширення пропаганди і словацький політичний простір
На відміну від Угорщини, у Словаччині значно сильніший інститут незалежних медіа, які не залежать від влади. Вільні медіа намагаються подавати неупереджену та збалансовану інформацію, відтак російські наративи та фейки ними переважно відсіюються.
«Але в той же час, основними каналами поширення пропаганди є соцмережі та так звані ЗМІ, які ніби виглядають серйозно, але насправді є чистою пропагандою. Для старшої генерації людей, які не є в соцмережах, працюють «ланцюжкові повідомлення» в електронній пошті» – розповідає Олександр Мушинка.
Особливістю Словаччини є те, що російська пропаганда не транслюється лише окремими маргінальними політиками, чи потрапляє під заборону, а навпаки, її тези часто лунають з боку топ-політиків.
Після парламентських виборів осені 2023 року до влади прийшла коаліція партій «Курс – соціал-демократія» (SMER-SD), «Голос» (Hlas – sociálna demokracia) та проросійської Словацької національної партії (SNP). Прем’єром країни став лідер партії SMER Роберт Фіцо, який під час передвиборчої кампанії повторював російські тези про те, що більше «жодного патрона для України». Представники партії SMER, а особливо Словацької національної партії (SNP) відкрито транслювали тези російської пропаганди, на кшталт «українці 8 років бомбили Донбас».
За наслідками парламентських виборів 2023 року у Словаччині перемогу здобула партія SMER-SD (червоний колір), Лінк: novinky.cz
Любош Блага – характерний представник партії Фіцо, заступник спікера парламенту Словаччини до червня 2024 року, наразі – депутат Європарламенту. У 2022 році Facebook призупинив функціонування його сторінки через «неодноразові порушення політики щодо мови ворожнечі».
Роберт Фіцо і Любош Блага. Лінк: dennikn.sk
Коли в липні урядовці Угорщини та Словаччини почали звинувачувати Україну в тому що вона нібито зупинила транзит нафти до цих країн, Любош Блага написав у своєму телеграм-каналі: «Україна нам виголосила війну, мусимо твердо реагувати», «Режим, який підтримує фашистську символіку та неонацистські батальйони, виступає проти всього, у що ми віримо – а тепер напав й на нас».
Що важливо, насправді транзит не зупинявся, за словами голови правління Нафтогазу Олексія Чернишова: «У транзиті немає нафти “Лукойлу”, але обсяги ті самі». Але ж функція пропаганди – не докопуватися до суті справи, але діяти на емоції людей.
Також в формуванні позитивного образу росії серед словаків використовується ідеї слов’янської єдності, панславізму. В цьому контексті навіть свято Кирила і Мефодія, святителів Великеоморавської держави було використано з метою трансляції вигідних кремлю меседжів. Той самий Любош Блага пише: «Боронімо наші кирило-мефодіївські традиції, боронімо Словаччину. Роберта Фіца мало не вбили, щоб зупинити його, але він повернувся, щоб захистити нашу батьківщину. Він повернувся, щоб зберегти мир. І він сказав це за всіх нас – ми підтримуємо прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана, який поїхав до Москви говорити про мир. Так, Віктор Орбан також виступає за нас у Москві. Ми хочемо добрих відносин з Росією, ми хочемо слов’янської взаємності, ми хочемо припинення війни».
Щодо прем’єра Словаччини Роберта Фіцо, то в нього риторика трохи зм’якшилася, якщо порівняти з тим, що він говорив під час передвиборчої кампанії. І реальні його кроки не відповідають тому, що він казав перед виборами. Те саме стосується зброї для України. «Він казав протягом передвиборчої кампанії що Україні – ні патрону. Але, коли прийшов до влади, то він виступив за те, що комерційні контракти можуть продовжуватися. Таким чином словацькі виробники виробляють САУ «Зузана» і цей напрямок і далі буде продовжуватися. Вдома він говорить що проти санкцій, але Словаччина все рівно голосує за них» – зазначає Штефан Іжак.
Отож, в Словаччині наративи російської пропаганди поширюються не тільки з маргінальних джерел, вкидів у соцмережах, але й виходять з вуст провладних політиків, та сприймаються значною частиною словацького суспільства. Це має свої причини як в історичному контексті панславізму, так і в сучасних словацьких реаліях. В цьому питанні є вкрай важливою робота об’єктивних медіа над розвінчанням відвертих фейків та виявлення маніпулятивних технологій. В цій ситуації дає оптимізм те, що не припиняється потужна допомога Україні від громадянського суспільства Словаччини. Загалом, питання проросійської пропаганди, питання допомоги Україні є однією з тем словацького суспільно-політичного процесу, адже в країні є потужний громадський спротив, який бореться проти спроб насадження в країні нового авторитаризму.
Олексій Шафраньош
ПравдаЄ
