З початку повномасштабного вторгнення на Закарпатті, як і по всій Україні, активно почався процес декомунізації, який триває досі.

За цей період Закарпаття очистилось від чималої кількості радянських символів, особливо активно триває процес дерусифікації вулиць.

Олена Георгіївна Стричик, заступниця начальника управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради, наразі виконуюча обов’язки начальника, розповіла про труднощі, які виникають на шляху до повної дерусифікації міста.

«Процес перейменування доволі тривалий. Відповідно до закону України, всі пропозиції громадськості, юридичних чи фізичних осіб розглядаються спочатку через клопотання до міської ради. Потім протягом двох місяців тривають відкриті обговорення, дискусії, голосування між жителями міста. Опісля рішення висувається на сесії, а потім, за фактом рішення, знову влаштовуються відкриті обговорення», – розповідає пані Олена. Вона також зауважила, що через тривалість процесу протягом 2022-2023 років з 60-ти запропонованих нових назв вулиць прийнято і змінено лише 19.

Як зміна назв вулиць впливає на документи жителів?

 Відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення про перейменування ухвалюють міські, селищні і сільські ради. Заміна назви вулиці не є заміною місця проживання. Тому чинним законодавством не передбачено обов’язково змінювати «штамп» у паспорті у зв’язку зі зміною назви вулиці.

Олена Стричик підкреслила, що люди не зобов’язані міняти реєстрацію одразу після зміни назви вулиці, але, до прикладу, коли міняється паспорт, у якого вийшов термін дії, то адресу автоматично вкажуть нову.

Роль декомунізації у формуванні ідеології суспільства

Активним учасником декомунізації на Закарпатті є Ігор Прохненко, викладач, доцент УжНУ кафедри археології, етнології та культурології.

«Якщо ми програємо щось на етапі історії, то легко будемо втрачати території. Прикладом цьому є Крим. Україна так легко втратила півострів, бо людський менталітет був дещо несформований, комуністичне минуле не могло нас відпустити і декому воно навіть досі ближче за незалежну Україну. З тієї ж причини, під час процесу декомунізації ми бачимо яру підтримку одних, більшості українців, але все одно знаходяться люди, які вважають, що позбуватись радянського не потрібно; виходять на вулиці і кажуть, що ми нищимо історію, але ж це не наша історія…», – говорить історик.

Прохненко зауважив, що держава має приймати рішення, зробити зараз все залізною міцною рукою, а не давати це на волю людям. Бо є ті, хто може вдало скористатись таким моментом на свою користь.

У 2015 році був прийнятий Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». До цього закону входили всі процеси декомунізації, які активно почали виконуватись лише після повномасштабного вторгнення.

Ігор Прохненко вважає, що різниця між декомунізацією у 2015 році, коли був прийнятий закон, і у 2022 – велика: багато хто змінив свою свідомість лише рік назад, багато хто думав «ну війна і війна». Якщо б над нашими головами не почали літати путінські ракети, то, вважаю, все б тривало так і надалі.

«В Ужгороді, коли почалось повномасштабне вторгнення, у місті висіли таблички «Московська», «Руська», «Ленінградська» вулиці, ще й російською, і величезна кількість того, чого не  мало б бути,  коли Україна здобула незалежність. Тоді ми намагались всидіти на двох стільцях, замість того аби одразу стати на правильний курс і відкинути усе минуле, все, непотрібне українському народу, сміття. Ми на двох стільцях не всиділи, тому зараз нам доводиться обирати», – зауважив історик.

Як декомунізація змінила свідомість людей?

«Декомунізація Закарпаття триває успішно, свідомість влади і громадян змінилась, насправді багато чого зробилось. Потрібно поміняти всі таблички на «своїх», на Героїв. У своїй хаті ми маємо самостійно розбиратись, який пам’ятник у нас має стояти», – підсумовує Прохненко.

Вплив ГО «Декомунізація. Україна» на процес дерусифікації

Закарпаття поки досі лідирує по кількості декомунізованих об’єктів серед українських міст.

Вагомий внесок під час декомунізації області, й України в цілому,  зробила ГО «Декомунізація. Україна», голова якої є харків’янин Вадим Поздняков.

«Ми працюємо по різних регіонах. До прикладу, наші колеги зі Львівщини намагаються обігнати нас, там практично щодня щось зноситься, міняється, перейменовується і зараз йде таке-собі змагання між Львівською та Закарпатською областями. За таким поєдинком приємно стежити»,- розповідає активіст.

За його словами, на Закарпатті залишилось 10-15 об’єктів, які демонтують без проблем, а потім можуть виникнути серйозні проблеми: «до прикладу, у нас є село Пушкіно, де ніхто не хоче ні  перейменовуватись, ні прибирати радянського солдата; є Хустська громада, з якою ми ніяк не можемо дійти до спільного і демонтувати все те прорадянське, що знаходиться всередині», – зауважує Поздняков.

На думку експерта, в Ужгороді занадто бюрократизована процедура щодо перейменування вулиць і такими темпами ми не встигнемо навіть до кінця цього року змінити все.

«Ужгород – перше місто в Україні, де цей процес ініціювала громадськість. Саме тут першим стартував процес декомунізації, але досі не закінчується. Якщо брати закон, то достатньо двох місяців громадських обговорень, які можуть проводитись будь-де, тоді, за результатами голосування, міняється назва і процес іде. А в Ужгороді спочатку йде комісія, де обирають потенційно нові назви, далі це все через певний період часу виноситься в інтернет-голосування на два місяці, потім призначаються слухання, якщо на ньому рішення затверджують, то через певний період часу це знову виноситься на сесії міської ради. Так перейменування вулиць може займати до 7-8 місяців. Це дуже довго», – зауважив активіст.

Також пан Вадим додав, що, якщо люди зараз не візьмуть все у свої руки і не почнуть рішуче вирішувати це питання, то можна сміло припустити, що через рік такі повноваження (перейменування вулиць) перейдуть до голови обласної адміністрації  і вони зможуть обирати назви на свій розсуд.

Як показує практика, процес позбавлення нашого громадського простору від пам’ятників російського імпералізму та комунізму – доволі клопіткий процес. Станом на 20 травня, кількість об’єкті, які було демонтовано в процесі деколонізації з 24.02.22: лідер – Закарпаття, 110 об’єктів, друге місце посідає Львівщина – 90 і в трійці лідерів Київщина – 93 демонтовані об’єкти.