Слідами Холодної війни: Пістрялівська РЛС 

«В Москві нас зустрів міністр оборони Язов, який, як Фантомас, з’явився з рухомої стіни» – розповідає  Іван Бисага про боротьбу проти спорудження РЛС у своєму рідному селі Пістрялово на Мукачівщині.

На Закарпатті залишилося чимало артефактів війни, яка, вірилося  до недавнього часу, завершилася більше 30 років тому. Радянський Союз, «наймиролюбивіша держава світу» добряче нашпигував Карпати військовими об’єктами.

Один з найбільш відомих об’єктів – Пістрялівська РЛС.  Це радіолокаційна станція дальнього стеження  типу «Дарьял», в Радянському Союзі було побудовано загалом  9 таких об’єктів,  і вони слугували системою оповіщення про ракетний напад на СРСР. РЛС відстежує пуск балістичних ракет на дальності до 6000 км, а потужність водо- та енергопостачання станції  еквівалентна місту з населенням 100 тисяч осіб. Наразі з усіх побудованих станцій функціонуючою залишилася тільки Печорська РЛС у Республіці Комі, РФ.

Потрапити до колись секретного об’єкту зараз досить просто – достатньо звернути із «головної закарпатської магістралі» H09 біля вказівника Пістрялово. Військова «бетонка» відразу показує, що ми на вірному напрямку.  Їдемо по ній менше кілометра і з’являється дорога через ліс. Вона й веде до об’єкту.

Кількасот метрів і ми на місці, де знаходилася одна з двох частин РЛС. Справа в тім, що станція складалася з двох великих будівель – передавача і приймача електромагнітних хвиль. Між ними відстань – півкілометра.

Зараз можна тільки уявити, як виглядала радіолокаційна станція, але й тепер розміри  місця, де вона знаходилася, залишки бетонних конструкцій вражають.

Історія будівництва

«Будувати станцію розпочали у 1986 році. А я став сільським головою наступного року» – розповідає Іван Бисага,  мешканець Пістрялова, радник  мукачівського міського голови. «Коли військові почали будувати об’єкт то ще можна було глянути, як це відбувається. Котлован там був виритий такий глибокий, що машини на його дні видавалися іграшковими».

Потім допуск до об’єкту закрили. Він будувався дуже швидко, військові бригади працювали день-ніч.

В кінці 1980-х у країні  розгорталася перебудова, гласність, і її хвилі повільно, але все ж докотилися й до Закарпаття. Громада села Пістрялово, потім інших населених пунктів, фахівці-екологи почали відкрито виступати проти спорудження РЛС.  Побудова гігантської військової споруди у безпосередній близькості від населених пунктів несла чимало загроз – потужне електромагнітне випромінювання, постала проблема охолодження апаратури за рахунок місцевих водойм. Підіймалося навіть питання відселення села Пістрялова.

«Наше село не є великим, близько 800 людей. Надійшла інформація, що влада має плани його відселити, в Березинці (село неподалік), казали, хочуть побудувати багатоповерхівки і переселити мешканців Пістрялова», – розповідає Іван Бисага.

Протести

Восени 1989 року розпочалася хвиля протестів проти будівництва радіолокаційної станції. Перше пікетування відбулося 11 листопада 1989 року, за ним слідували інші протестні акції. Мешканці Пістрялова, екологи звернулися до найвищих військових  чинів, від кого залежало будівництво станції.

«Ми дійшли до Москви, мали зустріч із міністром оборони СРСР Дмитром Язовим. Це цікава історія –  ми зайшли в кабінет, пустий кабінет. І раз – 10 метрова стіна крутиться, і ось перед нами Язов. Він поставився до нас із розумінням, надіслав комісію із вивчення цього питання. Також була зустріч із академіком, віце-президентом АН СРСР Євгенієм Веліховим. Потім до нас вже у Закарпаття приїхала комісія, в ній був академік Веліхов. Відбувся мітинг, який показав, що не тільки ми,  але й все Закарпаття проти спорудження РЛС», – каже Іван Бисага.

Ці мітинги і протест громади були безпрецедентним випадком для раніше суспільно-тихого Закарпаття. Вони стали відомими й в СРСР, і за його межами. Зрештою, влада дослухалася до людей і всі роботи на території РЛС припинилися. 30 травня 1990 року Закарпатська обласна рада прийняла рішення про  припинення будівництва РЛС, а 2 серпня 1990 року була прийнята Постанова Верховної Ради Української РСР «Про мораторій на будівництво нових надпотужних РЛС в межах території Української РСР» строком на п’ять років.

Куди зникла станція?

Далі відбувся розпад Союзу і хаос на початку Незалежності.  Незважаючи на те, що спочатку на РЛС була військова охорона, коштовне обладнання, метал, розкрадався.  При цьому були й нещасні випадки, коли люди гинули, та травмувалися під час спробу добути метал із багатоповерхової будівлі.

«Цим займалися  і місцеві жителі, і гастролери. Грабували все, що можна було забрати – мідь, сплави, кабелі, арматуру», – розповідає Богдан Моклович, керівник фірми «Дон-лом», яка у другій половині 2000-х централізовано розбирала будівлю. – Коли ми прийшли, то все, що було  цінне уже вкрали. Моя фірма займалася металобрухтом  і я вийшов на місцеву владу і запропонував їм розібрати станцію офіційно. Наше завдання полягало в тому, щоб акуратно, не спричинивши аварійних ситуацій, розібрати будівлі РЛС. Потім ці блоки продавалися, на Мукачівській об’їзній один підприємець з них побудував  цілий цех. Багато блоків купили із Боржавської долини, Сільце, Заріччя».

Ще одна цікава історія, пов’язана з Пістрялівською РЛС – про те, що там, можливо, був ядерний реактор, який мав забезпечувати енергією станцію.

«В Москві я мав зустріч із людиною, яка  будувала Пістрялівську РЛС. З його слів виходило, що в будівлі станції, яка мала крім 18 поверхів вверх, і ще 5 під землею, ставився маленький ядерний реактор, для того щоб забезпечувати все це електрикою. Там були величезні бочки які мали охолоджувати щось. Ну і коли військові пішли зі станції, то вони ті 5 підземних поверхів залили бетоном.  Але хочу наголосити, що ця інформація – тільки зі слів, ніхто мені ніяких креслень не давав»  – розповідає Богдан Моклович.

Ще років 15 тому з автодороги здалеку можна було побачити будівлю-приймач РЛС. Зараз на її  місці – пустка. Йшла мова про рекультивацію і насадження лісу, але поки замість нього насипи землі, болото  і стихійне сміттєзвалище.

***

Історія з Пістрялівською РЛС – це з одного боку про наддержаву з ядерними надпроблемами, яка загнулася під власною вагою. А з іншого – про громадян, про їхнє об’єднання і волю відстояти себе, свої права перед тоталітарним монстром.

«Ми  йшли до кінця, щоб закрити цю РЛС. І далі помале Союз ся розпав, а ми залишилися на місці» – каже Іван Бисага.

З часом, на зміну радянській гігантоманії на Закарпаття  прийшли інші сумнівні проєкти, але це вже трохи інша історія.

Олексій Шафраньош