Життя кожного важливе, навіть одна людина здатна змінити світ. Цей постулат, як ніколи, став зрозумілий для багатьох після початку повномасштабного вторгнення на територію України. Але є люди, які завжди в це щиро вірили і робили свій внесок, змінюючи життя інших. Серед них і Римма Митрак — волонтерка та керівниця благодійної організації «Віра.Надія.Любов» зі смт Великий Березний.
Пані Римма зізнається, що їй завжди подобалося спостерігати за тим, як працюють волонтери, як вони докладали свої сили й любов. І жартома каже, що полюбляла дивитися фільми про Мати Терезу, з якою й хотіла б себе асоціювати.
«Зараз я живу щоби служити людям і Богу. Коли ти бачиш, що хтось мешкає на вокзалі, що плачуть діти, то серце обливається кров’ю й хочеться допомогти всім», — каже Римма Митрак.
Про початок свого волонтерського шляху жінка розповідає небагато. Частково згадує, що починалося все з пошуків гуманітарної допомоги для хлопців у АТО, але вже згодом вона з командою переорієнтувалися на соціальну допомогу. Так у 2015 році виникла благодійна організація «Віра.Надія.Любов».
«До війни був широкий спектр роботи, взагалі багато чим займаємося: ми їздимо до родин, до самотніх, пакуємо їжу, у Facebook збираємо кошти, закуповуємо продукти. Наприклад, минулої суботи ми одній бабусі прибирали, для мене не соромно стати на коліна й помити їй холодильник чи переодягнути постіль. Це дрібниці, які кожен може робити. Хтось загрібає, хтось листя збирає. Зараз ми вже не дивимося хто до якого фонду належить, ми всі об’єднуємося і працюємо.», — так пані Римма розповідає про роботу в організації, що стала для неї метою всього життя.
За цей час їм уже вдалося реалізувати кілька проєктів, серед яких і відкриття соціального магазину у Великому Березному, куди люди з малозабезпечених сімей можуть прийти та взяти необхідний одяг безоплатно. «Магазин почав функціонувати в листопаді 2021 року, але коли почалася війна його довелося “прикрити”, бо треба було зробити кімнату для проживання ВПО. Зараз ми знову поновили його роботу і завезли речі. До нас будь-хто може звернутися, лише обов’язково надати документи», — роз’яснює пані Римма.
Робота соціального магазину припинився в ніч на 24 лютого, тоді ж і повністю змінилася робота всієї благодійної організації. Пані Римма пригадує, що коли почула новини про початок повномасштабного вторгнення одразу зрозуміла, що потрібно щось робити.
«Було страшно, у мене двоє діток. Багато друзів також злякалися й почали шукати шляхи виїзду за кордон, але не можна було впадати в паніку. Я сказала своїм дівчатам, з якими ми разом волонтерили, щоби збирали всі речі із соціального магазину. Ми просто брали купи одягу й несли все в гараж. Нам привезли ліжка з Ужгородського дитячого садочка, які ми й розставляли в приміщенні магазину, і 26 лютого ми вже заселили дві родини з Чернігова. Тоді я зробила оголошення у Facebook, про те що ми будемо приймати людей. На той час ми орендували лише половину цього будинку, а інша, де раніше були офісні приміщення, — пустувала. Я зателефонувала заступнику нашого очільника громади, бо люди вже стояли під дверима, а місця бракувало», — досі з жахом в очах згадує жінка, адже вони були одними з перших на Березнянщині, хто почав приймати людей.
Хостел БО «Віра.Надія.Любов» функціонує вже дев’ятий місяць. За весь період у ньому проживало понад три тисячі людей. Римма Митрак зізнається, що вже давно не рахує, лише проводить елементарну реєстрацію, про яку спочатку навіть усі забули. Велику кількість охочих поселитись у хостелі також спровокувала й наближеність місцевості до кордону, багато людей залишалися на декілька ночей, а потім вирушали далі.
Волонтерка згадує: «За ніч через хостел могло пройти до ста людей. Це були ряди зі спальних місць. Ми стелили каремати, тонесенькі ковдри по кілька штук, давали подушку й одіяльце, навіть дитячі одіяла були, бо всього бракувало. Ми з дівчатами все своє з дому поприносили, тут і ліжка наші й посуд на кухні. Але коли ми подали оголошення, то відчули шалену підтримку людей, навіть місцева тероборона допомагала. Це був перевалочний пункт. Люди спали на журнальних столиках і на підлозі, хто де міг розміститися».
Зараз ситуація в хостелі значно спокійніша, проте люди прибувають і досі. Є тут і ті, хто проживають від початку війни, адже не всім є куди повертатися. Серед них і пані Олена з Лисичанська. Жінка розповідає, що спочатку планували оселитися в Дніпрі, але вартість проживання там стала для них непідйомною, тому жінці з родиною порекомендували їхати на Закарпаття.
«Я приїхала сюди з чоловіком і двома внуками в кінці травня, спочатку думали, що на декілька тижнів, але вже ось буде п’ятий місяць як живемо тут. Ми дуже вдячні пані Риммі за все, бо їхали в нікуди й боялися всього, не знали куди подітися. Контакти Римми нам дала знайома, з якою ми виїхали до Дніпра, вона сказала, що вже знайшла собі місце, і я також вирішила зателефонувати. Добиралися ми сюди п’ять днів», — розповідає пані Олена.
Своїми спогадами поділилася й пані Тетяна, переселенка з Харківщини, її сім’я перебувала в дорозі також п’ять днів. Проте як вийшли на контакт із Риммо Митрак не пригадує, зате яскраво пам’ятає першу зустріч: «Коли ми приїхали було не по собі, бо решітки на вікнах ще були і все таке, але ми були раді, після всіх пережитих бомбардувань і вибухів. Заходимо, а нас зустрічає неймовірна жінка з усмішкою на обличчі, і її дівчата, що працювали тут. Зустріли нас, як рідних, відразу почали цілувати й обіймати. А хлопці, які вже тут проживали, стояли із квітами. Восьмого березня ми приїхали. І вони мені з донькою подарували ці квіти».
Римма Митрак переїхала до хостелу зі своїми дітьми, щоби налагодити його роботу і тримати все під контролем. Вона розповідає, що розробляє графіки чергувань, де мешканців хостелу активно залучає до роботи. Кожного дня хтось готує їсти, і періодично назначаються чергові для прибирань. Також у хостелі вже є своя міні ферма з кроликів та курей, за якими також назначається доглядач із числа мешканців хостелу.
Сьогодні організація вже має за своїми плечима багато досягнень, а пані Римма удостоєна багатьох нагород, зокрема, Почесною грамотою Верховної ради України. Хоча сама жінка каже, що не женеться за популярністю й відзнаками, і часто наголошує на тому, що має багато хороших друзів і працьовиту команду, з якими будь-яка робота стає під силу.
«Віра.Надія.Любов» — благодійна організація й гасло життя Римми Митрак, жінки, матері, волонтерки, та рятівниці в очах тисяч людей, яким уже змогла допомогти.