Про актуальні проблеми сьогодення в регіоні, у світлі впливу російсько-української війни на освіту й соціумні настрої, подискутували з тими, хто зараз актуалізує питання національних освітньо-виховних та інформаційно-смислових наративів.
Це кандидат педагогічних наук Тетяна ГНАТКОВИЧ, завідувачка кабінету методики викладання суспільно-гуманітарних та художньо-естетичних дисциплін Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти, та доктор наук з державного управління, професор УжНУ Маріан ТОКАР, керівник Коаліції організацій «Закарпаття за дерусифікацію». Вийшла ось така цікава дискусія, яку промодерував Антон РАДЬКО, куратор відділу досліджень і мобільності молодих учених НДІ політичної регіоналістики Ужгородського національного університету.
Антон РАДЬКО: Найперше – про декомунізацію, яку досить часто асоціюють й із дерусифікацією. Чому вона зараз актуальна і яку роль у цьому процесі відіграє освіта і виховання?
Маріан ТОКАР: Процеси декомунізації, дерусифікації та деросіянізації в Україні сьогодні тісно взаємопов’язані, оскільки саме росіяни залишаються носіями неоімперських, колоніальних тенденцій. В історії нашої держави опір колоніалізму щостоліття мав свої особливості і фази. Тому, цілком логічно, що в місяці цьогорічної повномасштабної агресії Росії проти України цей процес став загальнонаціональним і достатньо масштабним. Нагадаю лише, що ще в квітні 2015 року було прийнято Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» (закон № 317-VIII), під дію якого потрапило дуже багато об’єктів на Закарпатті – від назв вулиць і площ до пам’ятників, погрудь, фасадних дошок тощо. Їхня наявність у регіональному просторі шкодить вихованню сучасного українця, який має зростати на національних і європейських цінностях. І таке засилля чужинської культури у будь-якому вигляді часто абсолютно нічим необґрунтоване, крім, звісно, політики «руского міра» і комуно-радянської ідеології, яку насильно тут насаджували свого часу. Але ця політика має набагато глибші корені, які проникли в українську освіту і виховання. Тому в наші дні спостерігаємо цілком природну реакцію суспільства з метою очищення від носіїв російського культурного впливу в більш масштабних проявах.
Тетяна ГНАТКОВИЧ: Так! Ця ситуація має значний вплив на освітньо-виховний простір. І сучасна педагогічна спільнота на Закарпатті також схвально сприймає політику дерусифікації. Погодьмося, сьогоднішня російсько-українська війна, тривалий бездержавний шлях буття української мови у ролі самої держави і нації виводить на передній план зовсім не її комунікативну функцію, а її націєтворчий характер (йдучи за О. Потебнею, І. Огієнком, І. Франком та ін.). І ця тема актуальна не тільки в Закарпатській області, а й у всій країні. Зараз ми очікуємо на відповідні кроки від МОН України – і тоді всі освітяни реалізовуватимуть їх з вересня 2022-го року. Хоча варіативність чинних програм із зарубіжної літератури вже дала можливість українським педагогам у межах академічної свободи здійснити альтернативний вибір не на користь російських авторів, про що колеги відкрито висловлюються, зокрема, й у соціальних мережах.
Антон РАДЬКО: А як вирішується питання зміни тем навчальних програм з російської мови і літератури, а також російської літератури в змісті зарубіжної літератури в навчальних закладах Закарпаття?
Тетяна ГНАТКОВИЧ: Я б із упевненістю зауважила, що це – історична подія для нашої країни, адже масове вторгнення збройних сил Російської Федерації в Україну, психологічне й фізичне травмування українських дітей та їхніх батьків унаслідок воєнних дій держави-агресора не залишають байдужими нікого. Водночас, із огляду на важливість розвитку культурних зв’язків України з цивілізованими країнами, зокрема художніми шляхами навчального предмета «Зарубіжна література», необхідність моральної підтримки учнівської молоді та зміцнення духовної сили українства крізь надбання класичної й сучасної літератури світу, відсутність в умовах воєнного стану споживчої актуальності для вивчення творів російських імперських письменників у закладах загальної середньої освіти, а також – на результати широкого обговорення професійними спільнотами й громадськими організаціями вчителів і викладачів (Усеукраїнська спілка вчителів-словесників, Українська асоціація викладачів зарубіжної літератури), питання доцільності російської культури й літератури в умовах війни знято. Тому на виконання наказу № 521 Міністерства освіти і науки України від 3 червня 2022 р. «Про утворення робочих груп з оновлення змісту навчальних програм» розпочато відповідальну роботу над контентом навчальних програм. Так, рішенням робочої групи з оновлення змісту навчальних програм із зарубіжної літератури для 6–9 класів та 10–11 класів закладів загальної середньої освіти від 13 червня 2022 року (протокол № 2) вилучено з курсу зарубіжної літератури творчість усіх російських письменників.
Маріан ТОКАР: Цікаво, чи проводиться робота з педагогічними кадрами, які забезпечують навчання дисциплін з російської мови і літератури, а також російської літератури в змісті зарубіжної літератури?
Тетяна ГНАТКОВИЧ: Оскільки російську мову і російську літературу (мовою оригіналу) у наших школах не вивчають, а твори російських письменників у межах програми з зарубіжної літератури вивчаються відповідно до вимог навчальної програми винятково в перекладах українською, то це питання наразі не є надактуальним. Підвищення кваліфікації вчителів зарубіжної літератури, безперечно, забезпечується.
Антон РАДЬКО: 16 січня 2021 року набула чинності стаття 30-а Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» і вона стосується також сфери освіти. Чи гострою є проблема із дотриманням норм цього Закону України в навчальних закладах Закарпаття і, зокрема, у школах, де навчаються представники національних меншин?
Тетяна ГНАТКОВИЧ: Державна мова – гарантія згуртованості, а знання її – безперечна умова комфортного перебування дитини в будь-якій частині нашої країни. Ми чітко усвідомлюємо, що правильне і вміле володіння українською мовою – обов’язок кожного громадянина України. Мовна освіта в Україні спонукає до потреби підвищення якості освіти, до ефективного запровадження адаптивного шкільного курсу вивчення української мови в класах із навчанням угорською мовою закладів загальної середньої освіти. Тому що, одна річ – вивчати українську мову, яка належить до слов’янської групи, і зовсім інша – угорську з угро-фінської родини. І створення належних умов для формування мовних компетентностей для учнів такого поліетнічного регіону як Закарпаття (спілкування українською, рідною мовою, іншими офіційними мовами Європейського Союзу), необхідних для успішної самореалізації в суспільстві, повною мірою залежатиме від усіх нас.
І це зрозуміло. Адже Нова українська школа (НУШ) переходить на сучасний зміст навчання, що базується на принципах особистісно зорієнтованого навчання, комунікативно-діяльнісного підходу, реалізації нових здобутків лінгвістичної науки. Ще Йоган Вольфганг Ґете писав: «Просто знати – це ще не все. Знання потрібно використовувати». Тому у філософії освіти відправна точка будь-якої успішної справи – це бажання й мотивація, оскільки рух без мети не має сенсу, це просто марнування часу.
Маріан ТОКАР: Питання важливе і в іншому контексті, про який часто забувається й навіть свідомо. Згаданий закон передбачає використання державної мови в освітньому просторі, тобто не тільки на уроках, а й у іншій професійній діяльності педагога. Це стосується і спілкування в навчальних закладах у позаурочний час, проведення різних виховних заходів, комунікації між педагогами, педагогів із батьками тощо. У цьому закладено зміст комплексного отримання освітньо-виховних послуг, які мають надаватися державною українською мовою. Звісно, це стосується й закладів, де навчаються представники національних меншин. А за нашою інформацією, тут є чимало недоліків і порушень…
Антон РАДЬКО: Згадали НУШ – Нову українську школу. Це освітнє середовище вимагає нових підходів. Як їх реалізовувати в сучасних умовах?
Тетяна ГНАТКОВИЧ: Нова українська школа ґрунтується на принципі дитиноцентризму і спрямована на нові підходи до навчання, тому конструктивних змін набуває і сама методика освітнього процесу, в основі якої передбачено як діяльнісне, так і проблемно-пошукове навчання. Відомо ж, що Закарпаття є багатим на різні мови й культури, тому й виникла необхідність створити один із інструментів формування світогляду учня/учениці – підручник, який мотивуватиме їх до українськомовного занурення протягом опанування предметного змісту. У концепції нашого підручника усвідомлено закладено розуміння потреби збереження власної ідентичності тими, хто вивчає мову, яка не є рідною, і володіння на належному рівні мовою тієї держави, у якій проживаєш.
Мова зараз про підручник НУШ «Українська мова» для 5-го класу з навчанням угорською мовою, що є явищем інноваційним як за формою, так і за змістом, оскільки постійний процес удосконалення має реально теоретичне й практичне значення. Над його створенням працював досвідчений авторський колектив – науковці, добре обізнані з методологічними підходами до такої важливої справи, педагоги з величезним досвідом навчально-методичної роботи, зокрема й у закладах освіти з угорською мовою навчання: Галина Шумицька, Тетяна Гнаткович, Андріанна Лукач, Олеся Калинич, Єва Борисова. Зосереджу увагу на тому, що наша команда ще з 2013-го року сформувала видання не одного покоління підручників. Окрім того, нами було запроваджено в освітній процес і експериментальний підручник. Також маємо досвід упродовж цих років і зі створення навчальних програм, зокрема, модельної навчальної програми для НУШ, затвердженої 2021-го року.
Новостворений підручник з української мови побудовано на засадах людиноцентризму та застосуванні компетентнісного підходу за концепцією Нової української школи. Тексти в підручнику формують мовно-комунікативну компетентність на лексичному та граматичному рівнях, а також розвивають підприємливість, критичне мислення; розвивають фінансову грамотність та вміння вчитися впродовж життя. Особливою новинкою підручника є авторські меми, які створюють невимушену атмосферу навчання, адже принципом їхнього створення є живий гумор. У підручнику використано тестові завдання як один із засобів формування мовленнєвої компетенції учнів. Систему завдань спрямовано на активізацію розумової діяльності учнів, усебічне вивчення певного питання мовознавчого характеру. Дібрано конструктивні, аналітичні, креативні вправи – такі, які розвивають навички грамотного письма.
Ми, звісно, пишаємося тим, що наш підручник отримав гриф «Рекомендовано Міністерством освіти і науки України», але водночас прикро, що він не набрав відповідну кількість голосів для друку державним коштом, з огляду на те, що механізм конкурсного відбору підручника не до кінця був прозорим.
Антон РАДЬКО: У контексті російсько-української війни загострилася увага на інформаційно-смислових наративах і актуалізації українських національно-патріотичних мотивів. Чи здійснюються відповідні акценти в програмах курсів підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, особливо в змісті суспільно-гуманітарних та художньо-естетичних дисциплін?
Маріан ТОКАР: Це питання не втрачає своєї актуальності ніколи. Тим більше на Закарпатті, де освітня політика, через геополітичне розташування регіону, неодноразово піддавалася «коригуванню». Однак сьогоднішні події як ніколи наголошують на важливості формування стабільної, а найголовніше – системної, політики у сфері освіти і виховання, закладаючи в основу освітніх програм безперервність національно-патріотичного виховання молоді. І тут надзвичайно відповідальною є роль укладачів і реалізаторів відповідних програм, особливо із суспільно-гуманітарних дисциплін. І ми, спільно з фахівцями та експертами, будемо вимагати дотримання всіх необхідних норм у реалізації таких планів.
Тетяна ГНАТКОВИЧ: Так, погоджуюсь. І це вже робиться. Зміст суспільно-гуманітарних та художньо-естетичних дисциплін акцентує увагу на послідовній українізації громадянського простору, національному єднанні. Як експертка зі шкільної філології хочу наголосити, що на Закарпатті відбуваються історичні зрушення, які створять для наших учнів/учениць дивосвіт української культури на основних уроках української мови та літератури, де вони себе відчуватимуть самодостатніми й упевненими в мультикультурному товаристві.
Антон РАДЬКО: І на завершення повернімося до декомунізації. На Вашу думку, чи можуть місцева інтелігенція, педагоги своєю активністю допомогти цьому процесу, зокрема у вирішенні долі об’єктів комуно-радянської епохи, яких ще досить багато в містах і селах Закарпаття?
Тетяна ГНАТКОВИЧ: На моє переконання, місцева інтелігенція відіграє ключову роль у цьому процесі, будучи активною в засобах масової інформації, соціальних мережах, через інші публікації. Необхідно усвідомити кожному, що топоніми, а конкретно – урбаноніми, виконують ідентифікувальну та інформативну функції – з одного боку вони допомагають розрізняти однотипні об’єкти в міському просторі, з іншого – забезпечують орієнтацію людини у цьому просторі. З такої точки зору важливість конкретних назв полягає у тому, щоб вони «якісно» виконували ці завдання – були вмотивованими та інформативними. Переконана, що справа повинна бути виконана відповідально, тому до цієї важливої місії мають долучитися фахівці, а це місцева інтелігенція, педагоги, а також ті, кому не байдужий державотворчий український процес.
Маріан ТОКАР: Так, звісно можуть і повинні це робити, підказувати, допомагати місцевій владі. Потрібна воля всіх здорових сил на місцях. Традиційно на Закарпатті до таких сил відносять саме учителів, які завжди користувалися повагою у місцевого населення. Я вважаю, що педагог не може стояти осторонь того, що відбувається сьогодні в Україні. Учитель – це теж воїн, який діє на своєму фронті. І декомунізація – це теж лінія того фронту. У всіх нас першочергове завдання – захист України і кожного її громадянина. Тому місія очевидна, незалежно від того, хто ти за національністю – угорець, словак чи румун. Україна, Закарпаття – це наш спільний дім і інтелігенція, учителі повинні відповідально ставитися до освіти і виховання майбутніх поколінь, молоді, якій, я вірю, судилося жити в родині вільних європейських націй.
Організував та провів дискусію Антон РАДЬКО –
куратор відділу досліджень і мобільності молодих учених
НДІ політичної регіоналістики УжНУ.
