У цьому журналістському матеріалі ми спробуємо розібратися із деякими важливими фактами нашої історії, які, з одного боку, є історично недоведеними, але з іншого, є частиною державного міфу, при чому відразу, як мінімум, двох країн – України та Угорщини.
Досліджуючи ранньосередньовічну історію, її «чутливі питання», дуже важливо керуватися фактами та доказами, при цьому намагатися уникнути політичних та ідеологічних нашарувань, перенесення наших реалій, образів на людей, мотиви їхніх вчинків та історичні процеси, які відбувалися більше тисячі років тому.
GESTA HUNGARORUM
Рукописи, як відомо, «не горять», але що робити коли рукописів немає? Історія Закарпаття, на жаль, дуже пізно стала «писаною», тобто відображеною в писемних джерелах. Фактично про цю територію під Карпатськими горами чіткі відомості із писемних артефактів ми маємо тільки із періоду розвинутого Середньовіччя – від 11-13 століття. До того часу єдиними достовірними свідками історичних подій є археологічні дані. Саме по них можна судити про історичні процеси, які відбувалися на території сучасного Закарпаття, можна дослідити характеристики населення, його кількість, матеріальну культуру та, частково, етнічну приналежність.
Незважаючи на це, дуже довгий час ранньосередньовічна історія Закарпаття описувалася фактично єдиним писемним джерелом «Gesta Hungarorum», у перекладі з латинської – «Діяння угорців». Вона була написана найімовірніше на початку 13 століття, а автором був анонімний нотар угорського короля Бейли III – мабуть, найвідоміший Анонім до появи інтернету.
Згідно цієї праці, сім угорських племен на чолі з вождем Алмошем та його сином Арпадом наприкінці 9 століття, побувавши у Києві, Галичині та Володимирі, отримавши численну данину та дари місцевих руських князів перейшли Карпати, перемогли місцеве слов’янське князівство Лаборця із центром у місті Гунг (сучасний Ужгород) і далі рушили завойовувати Паннонську рівнину. Що цікаво, згідно із «Gesta Hungarorum» іноземна назва угорців і їхньої країни (Hungaria) походить від назви фортеці Гунг.
Історики мають значні сумніви щодо багатьох фактів, описаних в угорській хроніці. Відомий англійський дослідник Карлайл Елмер Макартні описує твір Аноніма як найвідоміший, найнеясніший і найбільш оманливий з усіх ранніх угорських текстів. Варто розуміти час і контекст цього твору. Три століття відділяли автора від подій кінця 9 століття, Це, а також незначна кількість попередніх джерел, якими міг користуватися Анонім, зумовила включення в текст переказів та легенд.
З іншого боку, важливий контекст кінця 12 – початку 13 століття, коли угорські монархи боролися за поширення свого впливу на землі Галичини та Волині. «Слід враховувати, що хроніка угорського Аноніма одним зі своїх завдань мала історично обґрунтувати претензії угорських королів на Галичину й Волинь; звідси її крайня тенденційність у викладі русько-угорських відносин, перенесення реалій пізнішого часу на попередню добу. Ми маємо на увазі той факт, що, починаючи з 1189 р. угорські королі неодноразово намагались утвердити на княжому столі у Галичі своїх синів, що ставали галицькими правителями (Андрій – згодом король Ендре II (1205 – 1235), Коломан (Кальман), Андрій Молодший). Це давало їм підстави титулуватися в офіційних документах «королями Галицької землі», «королями Волинської землі» або «королями Галичини та Володимирії», про що свідчать грамоти 1189, 1205 й 1206 pp» – зазначає історик О. Майоров. Характерним прикладом подібної ідейної направленості тексту є те, що в хроніці згадуються міста, які проходили угорці в кінці 9 століття, але насправді вони були засновані тільки через добру сотню років пізніше – наприклад, місто Володимир, засноване київським князем Володимиром Великим наприкінці 10 століття. Таким чином хроніка, незважаючи на свою історичну й літературну цінність, не може бути вірним дороговказом у питанні дослідження історії, зокрема ранньосередньовічного Закарпаття.
Незважаючи на це, хроніка Аноніма стала основною у трактуванні приходу угорців, відліку існування багатьох міст, зокрема Ужгорода чи Мукачева. І оскільки йде мова про зародження державності, «віднайдення батьківщини», то трактування описаних подій має не стільки історичне, скільки ідеологічне і політичне значення, будучи частиною національного міфу.
Археолог, кандидат історичних наук Ігор Прохненко розповідає: «Хроніка Аноніма стала легким доказом. Усі прийняли її на віру. Автоматично слов’яни стали «крутими»: в них був князь Лаборець, певна організація державної влади, вони тут з’явилися раніше угорців. І угорцям теж підходить, адже вони переможно пройшли Верецький перевал і розпочали будувати свою державу. Таким чином, цей історичний компроміс підійшов всім і задурманив голову. Незважаючи на те, що був базований на легендарній історії…Це був спрощений підхід. Чітко не досліджуючи матеріали, всі городища, які були приблизно тих часів, відносили до слов’янських поселень часу князя Лаборця. Так, на картах виникло з десяток городищ IX століття, а потім всі вони по часових індикаторах «поповзли» у пізніші століття. З іншого боку, були пам’ятки кочових народів, які знаходили на Закарпатті. Їх чомусь теж включали в перехід угорців».
АРХЕОЛОГІЯ
Насправді ж, як зазначає Ігор Прохненко, немає археологічних свідчень, які б дозволили нам сказати, що угорці подолали Карпатські перевали. До переселення угри перебували на території Північного Причорномор’я в історичній області Етелькьоз (Ателькуза), що найвірогідніше розташовувалася в межиріччі Дніпра й Дністра, і можливо, Дунаю. Вони, як і всі попередні кочівники, (гуни, авари, булгари та ін.) які потрапляли до Європи, йшли через так званий «Дунайський коридор», між Карпатами і Чорним морем і пройшли потім в Тисо-Дунайське межиріччя.
Так само немає доказів існування слов’янських укріплених городищ, які могли б свідчити про якусь організацію державної влади, якесь суспільно-політичне життя. Тому датування Ужгорода, Мукачева однозначно є пізнішим за 9 століття. Якщо ці населені пункти зустрічаються в хроніці Аноніма, це свідчить тільки про те, що вони вже існували під час її написання, тобто у кінці 12 ст., на початку 13 століття.
Дуже важливим є питання датування знайдених археологічних артефактів. Як стверджують археологи, датування, побудоване виключно на радіо-вуглецевому аналізі, не працює в умовах Середньовіччя, адже дає значну похибку в межах декількох століть. «От колись, за СРСР, в Ужгородському замку треба було знайти слов’ян 9 століття. І їх знайшли. Була викопана кераміка, її датували 9-13 століттям, а це по суті 5 століть. Ну і що я з цього всього можу вибрати? Якщо б цим методом користувалися археологи майбутнього, знайшовши автомобіль, вони мабуть казали б: «Так, це «Шкода Октавія» 16-21 століть!» – розповідає Ігор Прохненко.
Більш точним можна зробити датування пам’ятки, якщо в ній збережені речі, які достеменно відомо, мають відношення до конкретного історичного періоду. Таким часовим маркером, до прикладу, є монети, які знаходять у похованнях чи скарбах. На території Закарпаття дійсно знайдені пам’ятки кочових народів, які чомусь теж включалися в перехід угорців. Вони знаходяться біля Берегова, Соломонова, Чоми, Сваляви. Але ці пам’ятки виникли наприкінці Х століття, через сто років після переходу Карпат угорцями. Археологічні знахідки, скоріш за все, належать печенігам. На Ріці, в районі Хуста, знайдений найзахідніший скарб арабських монет – дирхемів. Їх там близько тисячі, вони походженням з Х століття, вже після оселення угорців у Паннонії.
Як зазначають ужгородські археологи, ці пам’ятки ймовірно належать орді печенігів, яка брала участь разом з князем Святославом у розгромі Хозарського каганату в 965 році, яка потім вбила Святослава на дніпровських порогах у 972 році, а у 980-х роках розгромила тиверців на Дністрі. «Очевидно, що дуже кепські справи були в кочівників у степу, оскільки ці племена починають рухатися на Захід. І коли в 981 році князь Володимир наніс удар по Червенським містам, тоді скоріш за все, були розгромлені ці загони кочівників. Вони тікали хоч куди, в гори і так вийшли на Верецький перевал і «протоптали» першу стежку по ньому» – розповідає Ігор Прохненко.
Що ж до слов’янського населення, яке вже було на території сучасного Закарпаття у 9 столітті, то, як свідчать дані археологічних досліджень, це була проста землеробська культура, прості люди, які жили собі своїм господарством.
Це були розрізнені слов’янські селища, які знаходилися на доволі значних відстанях одне від іншого. І тому цей слов’янський світ не міг, не мав можливості створити якесь політичне об’єднання. Можливо, мешканці цих поселень навіть не здогадувалися про існування один одного.
***
Наприкінці матеріалу хочемо наголосити, що критичне осмислення загальноприйнятих наративів є дуже важливим для досягнення історичної правди. Перевірка фактів, джерел, нові дослідження можуть допомогти краще зрозуміти історію власного народу, сусідніх країн. І як би нам того не хотілося, але чимало ніби загальновідомих фактів при ретельнішому вивченні перетворюються у припущення, а в переважній більшості випадків – на втілені на папері мрії істориків і краєзнавців.
Олексій Шафраньош