Мурали, які завжди привертають увагу людей, є чудовим способом не тільки прикрасити звичайні, на перший погляд, будівлі, а й можливістю митця висвітли події сьогодення та описати свої почуття. 

За останні місяці в різних містах України та світу можна побачити багато патріотичних муралів. Надихнувшись їхньою красою ми вирішили поспілкуватися з авторами кількох «прикрас» міст Ужгорода та Виноградова і дізнатися більше про них та їх творчість.

 

Марії Ващенко 32 роки. Вона художник – аерографік, мураліст, художник-декоратор харківського обласного Палацу дитячої та юнацької творчості, творець та учасник творчого об’єднання “VOM.ART” й “ART.KHARKOV”, а також є засновницею громадської організації “Art іs Space” в місті Ужгород. Марія веде художню діяльність, в якій до речі є самоучкою, з 2010 року та вже створила понад 250 розписів стін.

Дівчина народилася та жила в Харкові до початку повномасштабної війни. Про перші дні війни розповідає так:

«Врятувалася від бомбування Харкова важким та стресовим шляхом. Перші дні війни провела в метро, після чого перебралася в дім, де стіни коридору вважались безпечнішими. В ніч, коли вже нестерпно бомбило біля дому та сипалась стеля вирішила тікати.….На Закарпатті знаходжусь з середини березня 2022 року. На жаль усе, що я  мала в рідному місті: дім та речі – я втратила. Наразі все життя доводиться  будувати наново».

Спочатку дівчина займалася аерографією на авто, мала значний успіх, займала перші місця на  художніх конкурсах. Але, будучи людиною, яка не стоїть на місті й прагне розвитку – перейшла на розпис стін та картини. Згодом забажала мати більше простору, а це  – мурали великих розмірів.

 Дівчина говорить про те, що Україна швидко розвивається в усіх напрямках, в тому числі й мистецькому, прямуючи до європейського рівня. Оскільки мурали дуже популярні по всьому світі, вона вирішила популяризувати їх і в нашій країні.

Про особливості мурального мистецтва дівчина розповідає таке:

«Є велика різниця між живописом на полотні, та живописом на стіні. По-перше –  розміри, а по-друге, потрібна дуже добра фізична підготовка. Загалом муральне мистецтво –  це зовсім інша техніка нанесення малюнку на стіни. Інші матеріали, інструмент та сама поверхня стін. Вона може бути різною і під це доводиться підлаштовуватись як фізично, так і технічно».

На думку Марії унікальність такого мистецтва в тому, що зображення такого розміру можуть побачити багато людей, та довго існувати на стіні. Воно може нести інформаційний сенс,  може виступати, як реклама,  може передавати історію, підтримку, як в нашому випадку з муралом «Україно розквітає», або гордість за свою країну та народ, як мурал «Воля» з синичкою.

Також це є самовираз митця до його аудиторії. Не кожен може дозволити собі придбати картину. На стіну будівлі приємно дивитись безкоштовно усім. Мурал, то є прикраса будівлі, якщо до цього підійти професійно.

Власники будівель реагують на бажання митців створити мурали по різному, в залежності від цілі, говорить Марія:

«Наприклад якщо треба доповнити будівлю, тоді малюнок підлаштовується і створюється з урахуванням всіх нюансів. Якщо треба просто намалювати ідею яка вже існує, тут два варіанти: або пощастить, і знайдеться будівля під малюнок, або доведеться підлаштовувати малюнок та міняти концепт. Не всі будівлі, які здавалися б митцям чудовим полотном можна розмальовувати. Наприклад, це стосується багатьох пам’ятників архітектури. Також  чимало людей не  розуміють мистецтва і можуть бути проти того, щоб їх будівля була з малюнком,  зокрема це стосується  житлових будівель. Кожна будівля – це проєкт, який узгоджується великою кількістю паперів та підписів сумісно з місцевою владою та жителями дому. Загалом проблем з власниками будівель немає».

В Ужгороді дівчина вже встигла зробити два мурали площею по 150 метрів квадратних кожен,  але крім цього, ще багато є й у планах.

На запитання про найулюбленішу свою роботу дівчина відповідає так:

«Їх декілька, якщо говорити про розпис стін взагалі, а щодо великих зображень, то я думаю, ще довго буде улюбленою «Україна розквітає». Цей твір – із дуже сильною енергетикою щирості та бажання процвітання для України. Ескіз був створений по натхненню, ще до розмов про мурали, та пошуку шляхів, як їх зробити в цьому місті».

Багато хто вже встиг побачити в Ужгороді новий мурал на Проспекті Свободи, біля магазину «Білочка».  Він постав на місці, де дуже довгий час не могли ніяк позбавитися від залишків радянського монументального зображення Леніна.

Про створення  нового твору дівчина  розповідає:

«Ідея була спільна ще з трьома митцями Ужгорода, ескіз робили разом з Ксенією Дубовік. Символ синички дуже добре відображає вольовий народ України. Символ добра та легкості. Це те що зараз дуже потрібно людям. Розпис мав бути легким до сприйняття та приємним в патріотичному сенсі».

 

 

Катерина Туз є ужгородським муралістом, який створює художні дива, не маючи спеціальної освіти. Як розповідає дівчина, єдиним навчанням мистецтву були приватні уроки в, уже покійного, художника Олександра Осіпчука.

В муральному мистецтві для дівчини головним є великий простір.  Величезна стіна, яка дає можливість розвернутися фантазії та «розбризкати фарбу всюди, за всю печаль». Вона вважає, що скоріш цей напрямок мистецтва сам обрав її, ніж вона його.

Унікальністю його дівчина вважає те, що люди, дивлячись на мурали щось відчувають. Можливо, хтось заспокоюється або радіє, особливо це стосується патріотичних муралів.

 Зазвичай дівчина малює на замовлення, найулюбленішою своєю роботою Катерина вважає першу, дівчина з піонами на терасі «Das Haus».  Також художниця любить малювати жіночі портрети, тому в неї їх, напевно, найбільше.

Про ідею створення трьох муралів на фасаді стадіону «Авангард» каже:

«Ідея розмалювати фасад була ще роки два тому, просто наскільки я знаю, колишній директор був проти. Зараз, що саме робити, обговорювали з новим керівництвом стадіону та бізнесменом, який допоміг із фарбами. Зрозуміло, в наш час там мали бути патріотичні мурали. Щодо самих малюнків, ідеї приходять по ходу діла. Найважливішим був Патрон, я давно хотіла його зробити».

Під час роботи над твором дівчину надихають звичайні містяни: «У нас такі класні люди! Пропонують водички, щось принести, говорять дуже приємні слова, надихають, дякують! І це підбадьорює, знаєш, що це комусь все-таки потрібно».

 

Анастасія Худякова народилася у Харкові. Там закінчила художню школу імені І. Ю. Рєпіна, а потім Харківську державну академію дизайну і мистецтв, кафедру монументального живопису, де зараз закінчує аспірантуру та працює викладачем композиції. Після повномасштабного вторгнення росії життя привело дівчину на Закарпаття.

Мурали є невіддільною частиною її життя. Під час навчання вона мала практику, під час якої потрібно було малювати на стінах. Анастасії почав подобатися цей процес, почали надходити замовлення, і таким чином муральне мистецтво «затягнуло» її повністю.

Дівчина вважає, що унікальність муралів у їх складності.

«Перш за все, я завжди наголошую на тому, що це дуже складно фізично і морально. Щоб створити один невеликий малюнок, треба прикласти багато зусиль, все добре організувати, це не так легко, як здається на перший погляд. Але і результат надихає набагато більше, ніж від створеної картини на полотні. І звичайно, те, на чому треба наголосити… Мурали мають великий вплив на людей і на довкілля. Це сильний інструмент в діалозі з глядачем».

В рідному Харкові дівчина створила близько 10 муралів, а на Закарпатті – вже  4 роботи.

Дівчина каже, що улюбленого муралу ще не намалювала. Вона старається ставитися до своїх робіт з холодним розумом. Адже в кожну з них вона вкладає частинку своєї душі, та і їй є ще куди рости.

Про мурал, створений у Виноградові, дівчина каже таке:

«Це був подарунок для міста, де я зараз мешкаю. Мені дуже хотілось віддячити місцевій громаді за гостинність і допомогу. Тим паче, до цього у місті не було муралів, і це щось нове. Зараз важкі часи для України, всі допомагають одним одному.. хто чим може. Я вмію малювати.. і мені дуже хотілось бути корисною своїй Батьківщині. Зараз у кожного свій фронт.. у мене –  «художній». Хочеться підіймати патріотичний дух людей. Вшановувати пам’ять наших героїв. Я роблю це таким… трохи не звичним, але дієвим способом».

Створення муралів для дівчини є її життям. Як вона сама наголошує, не хобі, не роботою, а саме життям. Анастасія не може сказати, що робота над муралом є для неї відпочинком. Проте виконана робота дає їй багато сил і натхнення, які неможливо передати словами.

Як вже казала Анастасія, у кожного на цій війні свій фронт. Мисткині про яких йшлося у цьому матеріалі не тільки прикрашають міста, віддячують їм, висвітлюють своє натхнення, а й показують силу та красу нашої країни. Кожен хто має змогу побачити їхні роботи, точно знайде в собі сили рухатися далі, навіть у такий складний час.

 

Рената Яцко

Для ПравдаЄ