Часто, гуляючи містом, ми навіть не помічаємо, що проходимо повз будівлю, яка може нести в собі столітню історію. Покоління людей змінюються, а те, що вони створили – залишається.
Ця історія творить наше сьогодення, тому її важливо знати. Щоб дізнатися більше про архітектуру нашого міста, ми вирішили поспілкуватися з журналісткою, авторкою проєкту «Втрачений Ужгород», Тетяною Літераті.
– Що собою являє проєкт “Втрачений Ужгород”?
– Проєкт «Втрачений Ужгород» виник ще у 2014 році, як спроба популяризувати історію міста. З того часу щотижня на сайті «Про Захід» виходить стаття про те, яким був Ужгород кінця ХІХ- початку ХХ століття. Теми дуже різні: від історії будівель і родин – до традицій відзначення свят, кримінальних історій тощо.
– Архітектура міста змінювалася та вдосконалювалася за весь час, коли ці території належали іншим державам, мали свої доби розвитку. Яка доба, на вашу думку, найкраще позначилася на архітектурі Ужгорода? Якими були її особливості?
– Безумовно, кожна історична доба залишила в Ужгороді свій архітектурний відбиток. І кожен цей відбиток є важливим для нас нині, адже доводить, що місто є старовинним, самобутнім, з багатою історією. На жаль, Ужгород не може похвалитися великою кількістю будівель, що збереглися з періоду до ХІХ століття. Більшість будівель у центральній частині міста походять уже з ХХ століття. Це різні за архітектурними стилями споруди, але всі вони однаково важливі для вивчення історії міста.
– Скільки реставрацій відбулося за останні роки в місті?
– Я не можу повною мірою відповісти на це питання, оскільки займаюся вивченням історії, а не реставраціями, однак, на мою думку, дуже мало. Слід розрізняти поняття реставрації та реконструкції. От те, що у нас частіше за все роблять із історичними будівлями, – це реконструкції. Бо реставрація передбачає попереднє наукове вивчення об’єкту, аби зрозуміти, які шари є оригінальними, а які – пізнішими; які максимально наближені до оригіналу треба використовувати техніки, матеріали, кольори тощо. Тобто реставрація потребує значно більше роботи, фінансових вкладень, залучення фахівців, спеціальної дозвільної документації. У нас же, частіше за все, намагаються цього уникнути і піти простішим шляхом.
– Чи є випадки неправильної реставрації будівель? Коли вони перебудовувалися чи зносилися взагалі.
– Звісно, є багато випадків, коли зносять старі будівлі. В основному це стосується тих будівель, які не мали статусу пам’ятки. Хтось каже, що це правильно, мовляв, місто має розвиватися. Однак мені шкода таких будівель, бо без них Ужгород втратить своє історичне обличчя.
– Якщо проглядати вашу сторінку в Фейсбуці, то можна побачити пости, в яких розповідається не тільки про будівлі, а й про назви вулиць. Чим ці назви, їх зміна є важливими для міста?
– Мене справді запросили до участі в роботі комісії, яка нині займається перейменуванням вулиць та площ, точніше, дерусифікацією цих назв. Питання болюче, бо бачу, що не всі наразі сприймають роботу комісії, як щось позитивне. Багато хто каже, що це не на часі, що у час війни треба займатися кориснішою справою. Однак я вважаю, що ми робимо потрібну справу, до того ж дуже відповідально ставимося до процесу, обговорюючи кожну вулицю, пропонуючи ужгородцям для громадського обговорення по кілька прийнятних пропозицій. Надаємо перевагу іменам місцевих діячів, бо ми маємо знати їх, а не Бестужевих-Рюміних. Для мене особисто у цьому процесі важливо, аби вулицям, які мали історичні назви, повернули їх. Хоча у цьому плані в Ужгороді, вважаю, все дуже добре. У нас над цим добре попрацювали ще на початку 1990-х.
– Історії яких будівель за час роботи над проєктом вразили вас найбільше?
– Таких було дуже багато. Це і трагічна історія, пов’язана з палацом Фріда (там власників-євреїв забрали до концтаборів), і зворушлива історія вілли лікарів Бращайків на набережній, і, звісно, історія будинку і магазину Фунданича, які місто втратило якраз через недолугу реконструкцію. Кожна будівля – це історія його мешканців. А у тих, хто жив у першій половині ХХ століття, доля була дуже і дуже непростою.
– У чому полягає важливість популяризації, поширення інформації про історію та архітектуру міста?
– Я вважаю, що чим більше людина знає про свою місто, тим більше любитиме його. Якщо знатиме про унікальну історію будівлі, то пожаліє її зносити. А як знатиме про унікальні дерева, то рука не підніметься їх обірвати чи зрубати. Любов до свого міста треба прививати, бажано – з дитинства.
– Як кожна окрема людина може допомогти у збереженні архітектурної спадщини міста?
– Просто любіть місто, просто дбайте про нього. Бачите, що щось руйнують, повідомляйте до поліції, міської ради. У старій частині Ужгорода кожен камінчик – це вже культурна спадщина. Дамо її зруйнувати, не будемо цінувати – не буде і Ужгорода.
Розмову вела Рената Яцко
для ПравдаЄ