«Джедіталізація» Ужгорода, або як не впровадити електронний квиток 

У цій обмовці заступника міського голови Ігоря Фартушка під час брифінгу із журналістами, коли замість «діджиталізації Ужгорода» ми маємо «джедіталізацію» – суть перипетій навколо е-квитка в обласному центрі.

Зрештою, якщо б організовували чемпіонат по винаходженню велосипеда, то Ужгород посів би в ньому почесне перше місце. «Правда Є!» повертається до теми маршрутних перевезень в обласному центрі та досліджує, що ж не так із впровадженням електронного квитка.

Отож, невеличкий екскурс в історію питання.

Після довгих обговорень у 2018 році міська влада Ужгорода все ж вирішила впровадити систему електронного квитка. Для цього було організовано конкурс  з  метою обрання найкращої пропозиції, визначення умов конкурсу відбувалося згідно рішення міськвиконкому «Про впровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду у місті Ужгород», яке було прийнято 12.09.2018 року.

Вже наступного дня, 13 вересня 2018 року, був оголошений конкурс, але, як стверджують  в ужгородській міськраді, конкуренції не було, на нього подався тільки один претендент,  КБ «Приватбанк». Пізніше конкурс оголосили повторно через те, що банк «подав документи не в повному обсязі».  5 жовтня 2018 року був проведений повторний конкурс, крім «Приватбанку» бажаючих знову не виявилося і зрештою, 25 жовтня, рішенням конкурсного комітету, банк обрали переможцем.

Факт участі в конкурсі тільки одного представника  вже сам по собі викликає запитання – чому не виявили бажання взяти участь у конкурсному відборі комерційні, чи державні структури, які займаються впровадження е-квитка в інших містах України. До прикладу у Львові конкурс на впровадження електронного квитка був пов’язаний з конкуренцією компаній та чітким переліком вимог,  які ставилися перед ними.

До тендеру там долучилися 6 компаній, і як зазначив Сергій Журбенко, начальник відділу автоматизованої системи оплати проїзду ЛКП «Львівавтодор»: «Сам тендер складається з двох етапів – це оцінка технічних пропозицій учасників і оцінка фінансових пропозицій. Зараз ми для себе завершуємо оцінку технічних пропозицій, і це досить складно, бо це більше 400 вимог,закладених до цієї системи». За результатами, із 6 учасників тендеру було відібрано 3, серед консорціум компаній: Ridango AS, Естонія та Datel, Естонія, консорціум компаній: Mikroelektronika spol s r.o., Чехія та SoftServe — Municipal Technologies LLC, Україна та консорціум компаній: AlmavivA s.p.a., Італія, AEP TICKETING SOLUTIONS S.r.l., Італія, Swarco Mizar S.r.l., Італія та Swarco Ukraine LLC, Україна. Зрештою, у Львові переможцем став чесько-український консорціум компаній Mikroelektronika spol s r.o. та SoftServe — Municipal Technologies LLC.

В Ужгороді ні технічних вимог, ні, відповідно, жодних технічних характеристик, ні, в решті-решт, фінансового обґрунтування щодо встановлення системи електронного квитка не було озвучено ані представниками міської влади, ані представниками «Приватбанку».

Виходячи з пояснень, які зазначені у відповіді на наш запит, міська рада визначала «найкращу пропозицію», не окресливши технічно та юридично ні кількісні, ні якісні показники і характеристики того, що таке «найкраща пропозиція» на їхню думку. Ба навіть більше, «найкращою» пропозицією виявилася попросту єдина пропозиція «з конкурсу без конкурсу».

Зрештою, час ішов, але жодного руху по впровадженню електронного квитка в Ужгороді не було. Представники міської влади зазначали, що є роз’яснення ДФС щодо функціонування електронного квитка, за яким в переліку розрахункових операцій немає поняття та визначення «електронного квитка, а відтак функціонування деяких систем електронного квитка суперечить чинному податковому законодавству.

Через вісім місяців після проведення конкурсу та визначення переможця, в кінці червня 2019 року з’явилася інформація, про те, що голова правління Приватбанку Петро Крумханзл та заступник Ужгородського міського голови Ігор Фартушок підписали меморандум про впровадження інноваційної безготівкової системи оплати за проїзд в міському транспорті. Зокрема йшлося про те, що ужгородці зможуть оплачувати проїзд у будь-якому зі 148 міських автобусів за допомогою банківської платіжної картки будь-якого банку, смартфона або годинника з цифровим гаманцем, а також шляхом сканування QR-коду або паперового QR-квитка.

З’явилася також інформація про те, що через міськвиконком збираються провести рішення, за яким внести зміни до суттєвих умов рішення ужгородського міськвиконкому 12.09.2018 року N 271 «Про впровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду у місті Ужгород». При чому ці зміни вноситимуться за вимогою сторони, яка вже виграла конкурс, тобто – «Приватбанку».

Ці намагання викликали суспільний резонанс, адже компанія, яка єдиною брала участь у конкурсі, відповідно виграла його, хоче внести зміни у документ, за яким цей же ж конкурс і відбувався. Тобто суть та параметри «найкращої пропозиції» визначають вже після проведення конкурсу на «найкращу пропозицію», і визначає не замовник, а виконавець. Дивно, правда?

Цікаво, що вартість системи, а точніше електронних зчитувачів, які мають працювати в громадському транспорті, не хочуть оприлюднювати ні в міській раді, ні у «Приватбанку», посилаючись на комерційну таємницю. Водночас, чиновники міськради зкреативили та пояснили, що оскільки встановлення системи не оплачується міським бюджетом – робити проєкт відкритим ( з оприлюдненням вартості та характеристик системи електронного квитка) для громади закон не зобов’язує. Капіталізовуватиметься ж проєкт напряму – з кишень містян через комісійні відсотки банку з кожної електронної оплати. За що саме платитимуть мешканці міста самим мешканцям знати не обов’язково. Спритність рук і ніякого шахрайства…

Зрештою, міськвиконком не зміг декілька разів розглянути це питання або за відсутності кворуму, або переносив його розгляд. Як повідомили у ужгородському міськвиконкомі:  «За результатами обговорення питання щодо внесення змін до рішення виконкому 12.09.2018 № 271 «Про впровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду у місті Ужгород», яке відбулося за участі представників АТ КБ «Приватбанку», перевізників, громадських активістів, працівників міської ради, членів виконкому, проєкт рішення було відкладено на довивчення». І не виключають розгляд проєкту рішення «після отримання додаткових матеріалів і інформації від представників АТ КБ «Приватбанку» та їх вивчення».

Правозахисник Віталій Грегор зазначає: «Сам факт внесення змін до істотних умов вже після проведення конкурсу, та ще з ініціативи сторони, яка його виграла – це нонсенс. Чиновники міськради повинні слухати інтерес громадян міста, а не лобіювати інтереси комерційних структур. Крім цього, є чимало питань до проведення конкурсу, із не незрозумілими умовами «без умов», в якому жодна із компаній, яка займається встановленням подібного обладнання просто не захотіла взяти у ньому участь. Тому ця ситуація наштовхує на думку, що ймовірно, в цьому випадку, ми маємо справу з певною домовленістю. Оскільки відсутні взагалі вимоги до програмного забезпечення, як в аналогічних конкурсах інших міст, незрозуміла якість обладнання, нема елементарного економічного аналізу, то  ужгородцям фактично пропонується «кіт в мішку» за майже сотні тисяч гривень з їх кишень щомісяця».

Коментуючи внесення змін до істотних умов договору вже після проведення конкурсу адвокат Наталія Гнесь зазначає, що: «Ці дії є неправомірними, адже для того й проводиться конкурс, оголошуються всі істотні умови, щоб ті, хто бажає прийняти участь знали, по яких саме умовах відбуватиметься подальше укладення договору. І зміна умов, уже після вибору переможця – це є порушення. Фактично, це є нівелювання конкурсу, це означає, що той, хто проводить конкурс, маніпулюючи умовами, підлаштовує їх під певного учасника».

Вже роз’яснюючи умови впровадження е-квитка, заступник Ужгородського міського голови Ігор Фартушок зазначив, що основною ідеєю впровадження є «не витративши копійки громадських коштів ми будемо мати транспорт із електронним квитком». Приватбанк просто збиратиме з кожної електронної транзакції свій відсоток, при чому спочатку йшла мова про 10% з 7 гривень – саме такою наразі є вартість проїзду в міському транспорті Ужгорода. На цей відсоток не погодилися перевізники, і зрештою, запланували відсоток збору у розмірі 7 %, що становить 49 копійок. Таким чином, встановлене обладнання має окуповуватись, але зрештою, все ж громадськими коштами, тобто коштами, передусім, ужгородців.

Варто зауважити, що подібна відсоткова ставка є дійсно високою, до порівняння, у Львові за надання аналогічних послуг вона становить 2,7%, в Мукачеві, де оператором є Ощадбанк, а забезпеченням функціонування системи е-квитка займається спеціалізоване комунальне підприємство – 2%. Ніщо також не гарантує збільшення тарифу на проїзд для ужгородців, адже для перевізників ці 49 копійок – це мінус з кожного проданого квитка.

Це питання також насторожило й перевізників, які працюють в Ужгороді. «Так виходило, що третя сторона замість господарюючої сторони вирішує, на яких умовах цей договір,  які відсотки сплачувати. Це десь неправильно і ми повинні бути до цього процесу залучені» – зазначив Володимир Козун, директор  ПАТ «Ужгородське АТП-12107», одного з найбільших перевізників Ужгорода   під час дискусії щодо впровадження електронного квитка в громадському транспорті Ужгорода.

Ще одне з важливих питань, на яке немає жодної відповіді – це загальна вартість проекту. Жодних конкретних сум не було озвучено ні «Приватбанком», ні міською владою.  Ігор Фартушок зазначив, що це є «комерційною таємницею» банку, в банку ж на наш запит про вартість обладнання та встановленого програмного забезпечення відповіді на час виходу матеріалу не надали.

Віталій Грегор наголошує, що при декларованому пасажиропотоці в Ужгороді, що становить близько 19 мільйонів осіб на рік «розраховуючи суму комісійних у 7% ми маємо маємо продукт, який має прибутковість більше 50%, як мінімум декілька мільйонів гривень на рік». Але з іншої сторони,  ми не маємо жодних, навіть приблизних оприлюднених фінансових обрахунків.

У коментарі UA: Закарпаття представник «Приватбанку» Вадим Криворучко зазначив, що: «Сума вартості самого валідатора буде вказана в акті прийому передачі, який буде підписуватися з перевізником в момент встановлення валідатора на транспорті. Валідатори були закуплені в кінці жовтня 2018 року. Зараз вони знаходяться у відділенні Приватбанку в Ужгороді».

Крім цієї інформації ми фактично не володіємо іншими даними щодо технічного забезпечення системи е-квитка. До прикладу, в проєкті електронного квитка, який вже реалізовується в Львові за кошти Європейського банку реконструкції та розвитку були визначені близько 400 позицій технічних умов, які ставилися перед учасниками конкурсу.  В Ужгороді, як ми бачимо, не до умов.

Восени в місті вже з’явилися валідатори на маршрутах, які обслуговуються комунальним транспортом, але вони не функціонують.

Отож, що ми маємо в сухому залишку?

По-перше, сумнівний конкурс з одним учасником, який постфактум хоче вносити зміни в істотні умови конкурсу, за яким він же й брав участь і міська влада погоджується на ці вимоги.

По-друге, відсутність відкритості та прозорості процесу від міських чиновників. Апелюючи до того, що не буде використано жодної копійки громадських коштів, ужгородців позбавляють доступу до інформації про те, якими є технічні дані та вартість встановленого обладнання. Зрештою, жителі міста сплачуватимуть відсоток комісійних з кожної поїздки, тому теза про те, що місто не витрачатиме коштів на впровадження е-квитку є просто беззмістовною.

По-третє, високий відсоток комісійних для «Приватбанку», відтак – ймовірне збільшення тарифу для перевезень для ужгородців.

По-четверте, вже майже півтора року пройшло від рішення про впровадження електронного квитка, а його – нема, і коли буде – невідомо. До порівняння, Мукачево запровадило систему е-квитка в 2017 році, хоча, на думку ужгородських чиновників «їхній досвід нікудишній і це провал». Чомусь так не вважають у Чернівцях, які успішно перейняли «провальний» мукачівський досвід, та у 2019 році поступово впроваджують електронний квиток у громадському транспорті міста.

Олексій Шафраньош та Станіслав Данко

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» у межах проєкту журналістських розслідувань «ПравдаЄ». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду «Відродження».