Більше про те, як чоловік облаштував своє локомотивне депо, – у матеріалі «Карпатського об’єктива».

Дитяча мрія та шлях до її втілення

Мати вдома залізницю з потягом, що рухається по рейках, — мрія багатьох дітей. Сьогодні такі іграшки доступні за прийнятними цінами, але колись їх могли дозволити собі далеко не всі. Дехто згодом купував їх своїм дітям, а хтось забував про давнє бажання. Проте хустянин Іван Богоста вирішив втілити свою мрію власноруч, побудувавши мініатюрну залізницю з двома станціями та чотирма потягами. «Ідею виношував більш ніж 10 років і більш ніж 15 років витратив на те, аби втілити її у життя», — розповідає Іван.

Захоплення з дитинства

Іван жив поруч із залізницею і з дитинства захоплювався поїздами. Він любив спостерігати за ними й мріяв стати машиністом. «Коли ж випадала радість кудись їхати поїздом, не міг натішитися від щастя». Одного разу, зустрівши машиніста, він був настільки зворушений, що розплакався: «Він потиснув мені руку, і я розплакався від щастя. Тоді мені було років п’ять». Проте через фінансові труднощі сім’я не могла купити йому дитячу залізницю. «Просив дитячу залізницю, але ми жили небагато і мама не могла собі дозволити придбати мені таку забавку».

Після школи Іван хотів працювати провідником, але не зміг влаштуватися: «Думав, поки вчитимусь на машиніста, трохи собі зароблю на життя і водночас зможу жити в русі, відчувати дорожню романтику. Але мені сказали, що то вакансія для жінок і не взяли». Замість цього він став токарем, але не полишав мрії про поїзди.

Власноручна робота над міні-залізницею

Іван самостійно створював поїзди й колії, використовуючи знання з металообробки. «Поїзди в мене залізні… Але аби привести все у рух, треба було знатися на електриці. Тому вирішив здобути ще одну освіту – електрика». Перший головний вагон він будував три місяці, а інші чотири — за пів року. Спочатку запуск не вдався, і він переробляв усе протягом чотирьох місяців. «Нарешті сталося диво – електропоїзд зрушив із місця і здійснив свій перший рейс на моєму подвір’ї».

Сім’я та підтримка

Коли народився син Максим, Іван знову повернувся до хобі. «Сину тоді було років 8. Тим часом будинок був готовим, і я міг знову поринути у свої творчі фантазії». Максим став його головним натхненником: «Він попросив мене зробити такий потяг, аби у вагонах уночі було світло, аби було депо і справжня станція, щоб вздовж колії стояли семафори».

Сучасний вигляд міні-залізниці

Зараз залізниця Івана має дві станції, три пасажирські потяги та один вантажний. Він облаштував перони, ліхтарі й тішиться можливістю спостерігати за рухом потягів разом із дорослим сином. «Мрію, що, коли син одружиться, бавитиметься з поїздами уже з онуками і майструватиме для них нові вагони, нові потяги та нові станції».