Мукачівець Андрій з позивним Ганс присвятив 20 років службі в ЗСУ, всі ці роки він служив у 128-й Закарпатській бригаді.

Повідомляє Mukachevo.net. 

«Доводилося прикривати російські вогневі точки з крупнокаліберного кулемета на відстані до трьох кілометрів…» – розповідає головний сержант 128-ї Закарпатської бригади з позивним Ганс.

Андрій, головний сержант роти гірсько-штурмового батальйону 128-ї ОГШБр з позивним Ганс, родом із Мукачева, Закарпаття. Він присвятив 20 років службі в ЗСУ, постійно залишаючись бійцем 128-ї бригади. Його служба розпочалася зі строкової, коли бригада ще мала назву 128-ї гвардійської механізованої дивізії, після чого він підписав контракт. Андрій пройшов шлях від солдата до навідника гармати в БМП-1, потім став командиром відділення і, зрештою, головним сержантом роти.

– Наша військова частина пережила багато змін, свідком яких я був, але найважливіший період, без сумніву, розпочався у 2014 році з російської агресії проти України, – розповідає Ганс. – Моє перше бойове хрещення відбулося в червні 2014-го поблизу міста Щастя на Луганщині. Ми прикривали нашу артилерію вогнем з БМП, утримуючи ворога на відстані. Потім було багато інших бойових позицій і зіткнень по всій області. До речі, тоді в моїй роті служив Роланд Попович – 20-річний солдат із Берегова, якого я добре знав. У середині червня 2014-го він загинув на блокпосту біля Станиці Луганської, ставши першим загиблим воїном із Закарпаття у російсько-українській війні. Це був чудовий хлопець, дуже розумний і відповідальний…

На початку 2015 року Ганс разом зі своїм підрозділом пройшов через важкі бої за Дебальцеве, допомагав пораненим товаришам і вивозив техніку. Після короткої ротації бригади в тил він знову повернувся на передову. У складі своєї роти пройшов усю зону АТО-ООС. З початком повномасштабного вторгнення він перебував там, де має бути сержант – у зоні бойових дій.

– Мені часто доводиться виходити на бойові позиції, тримати оборону та вести вогонь по ворогу. На Запорізькому напрямку я прикривав вогнем із НСВТ (12,7 мм крупнокаліберний танковий кулемет радянського зразка), встановленого на піхотний станок, російські вогневі точки на відстані до трьох кілометрів. Добре знайомий і з іншими кулеметами – ДШК, НСВ, Корд, Браунінг… Кожен з них має свої особливості, переваги та недоліки. Але головне, щоб ця зброя ефективно знищувала ворога.

Серед обов’язків Андрія як головного сержанта роти – забезпечення особового складу зброєю, контроль за її належним утриманням та ремонтом, доставка боєприпасів, спорядження, форми, харчування, облаштування бліндажів тощо.

– Сержантський склад вважається основою армії, і я повністю з цим погоджуюся. Адже командир не в змозі контролювати всі процеси в роті самостійно. Тому важливо, щоб між офіцерами та сержантами було повне порозуміння – тоді підрозділ функціонуватиме ефективно. За свою кар’єру мені випала честь знати багатьох видатних командирів 128-ї ОГШБр, серед яких Василь Зубанич (нині бригадний генерал ЗСУ), Сергій Шаптала (колишній начальник Генштабу ЗСУ), Олег Гончарук, Денис Чаюк (колишні командири 128-ї ОГШБр), Андрій Літун (командир 1-го гірсько-штурмового батальйону 128-ї ОГШБр, загинув у березні 2022 р.), Віталій Невінський (командир 2-ї роти 1-го гірсько-штурмового батальйону 128-ї ОГШБр, загинув у грудні 2022 р.). Усі вони стали Героями України, двоє останніх – посмертно. Для мене, як головного сержанта, знати цих людей і служити поруч із ними – велика честь!