Кожен, хто хоч раз бачив на закарпатських водоймах сміттєві затори та острови з пластикових пляшок, певно, думав: чи можна увесь цей непотріб перетворити на щось корисне? Ужгородський інженер Василь Гонар переконаний, що можна, і доводить це, виготовляючи з допомогою 3D-принтера еко-меблі, великі вуличні кашпо для квітів, інтер’єрні перегородки та інші речі. Але й це не межа: вже за місяць проєкт Василя Гонара «Lemki Robotix» планує розпочати виготовлення першого на Закарпатті будинку, надрукованого на 3D-принтері. Про це пише Тетяна Літераті для Uzhgorod.net.ua.

Кілька років тому «Про Захід» уже писав про новації Василя Гонара, зокрема розповідав про його бізнес із виготовлення дизайнерських дитячих велобігів та скульптурних 3D-пазлів. Нині, окрім цього, в інженера є нове хобі – він шукає шляхи розвитку 3D-будівництва в Україні. Нічого нового? На перший погляд здається, що ні. Але Василь Гонар, вивчивши тему і повсякчас спілкуючись із європейськими колегами, переконаний, що 3D-друк цементом не є перспективним – куди ефективніше використовувати інші матеріали, разом із тим допомагаючи планеті подолати глобальні проблеми.

«Ця ідея з’явилася в мене вже давно, але остаточно сформувалася на початку минулого року, – розповідає Василь Гонар. – Тоді я звернувся до науковців Київського університету технологій та дизайну з проханням створити матеріал, який поєднував би у собі міцність, легкість та екологічність. Після численних експериментів і випробувань ми знайшли те, що шукали, – матеріал, що на 80% складається з мармурової пудри, на 20% – з поліпропілену, на 5% – з пластифікаторів та інших складових. Унікальність його полягає в тому, що він виготовляється з відходів мармурового виробництва і переробленого пластику. Його можна переробляти безкінечно, він дешевий, міцний і добре формується».

Розплавляючи цю суміш, у «Lemki Robotix» створили фрагмент стіни з внутрішньою хвилястою перегородкою. Отвори перегородки утеплили різними видами наповнювачів, після чого відправили зразки на дослідження. Якщо результати будуть позитивними, вже за місяць у колаборації з підприємством «Зейкан» в Іршаві за цією технологією почнуть друкувати повноцінний будинок. Інженери поспішають, адже хочуть до кінця війни та початку відбудови країни оцінити технологію й прорахувати вартість її застосування. «Я би дуже хотів, аби ця розробка допомогла швидше відбудувати знищені війною міста, – пояснює Василь Гонар. – Наприклад, коли будуть зносити розбомблені будинки в Маріуполі (чи іншому місті, де велися інтенсивні бойові дії), залишиться дуже багато будівельного сміття. Утилізовувати його дорого, натомість можна перемолоти все це на крихту і використати в якості наповнювача для надрукованих стін – вийде прекрасна тепло- та шумоізоляція. Звісно, для житлових будинків такий варіант не надто підійте, але є купа варіантів, де це можна використати, наприклад, під час зведення магазинів, торговельних центрів, складів тощо. Коли мій товариш у Німеччині почув про цю технологію, він був у захваті, запропонував працювати там. Але я відмовився, бо хочу жити і працювати в Україні».

Утилізувати на користь можна не лише будівельні відходи, а й пластик. Про поліпропілен в унікальному матеріалі для друку стін ми вже згадали, але з нього можна також виготовити вуличні, садові, пляжні меблі та ще купу всякої всячини. В цеху «Lemki Robotix», наприклад, стоять експериментальні меблі, виготовлені майже повністю з українських відходів. Так, на дуже зручне крісло вагою 25 кілограмів пішло 625 пластикових півторалітрових пляшок із кришками. Поліпропіленову крихту з додаванням скловолокна підприємство закуповує у Полтаві, потім спеціальний прилад розплавляє суміш, подає до 3D-принтера, який друкує виріб шарами. Наприклад, для того, аби надрукувати одне крісло, обладнання працювало 6 годин поспіль. «Лише уявіть, наскільки менше стане пластику на сміттєзвалищах і в наших річках, якщо переробляти його для чогось корисного. В харчовій промисловості його повторно не застосуєш, особливо якщо говорити про пляшки з-під побутової хімії, сільськогосподарських, медичних хімікатів тощо. Але можна придумати безліч інших застосувань, до прикладу, виготовляти садові чи вуличні лавиці, перегородки від шуму на автобанах та багато-багато іншого», – веде далі Василь Гонар.

Наразі інженер та його команда працюють над виготовленням прототипу кемпера (туристичного причепа) з переробленого пластику. А ще мають цікаву ідею виготовлення літнього офісу – невеликої пластикової капсули, яку можна встановити десь у місті, аби люди могли там відпочити або попрацювати. Василь Гонар каже, що розвиток 3D-проєктування і 3D-будівництва у всьому світі розвивається надзвичайно швидко, але Україна в цій сфері поки пасе задніх. «Ми повсякчас зіштовхуємося з неготовністю суспільства до змін, наприклад, будівельникам та архітекторам, які звикли працювати по-старому, важко переорієнтуватися і зробити проєкт, що підходив би для друку будівлі. Окремою темою є узаконення надрукованого будинку, адже ця технологія суперечить прийнятим у нас будівельним нормам. Якщо в європейських країнах та США вже працюють над зміною нормативно-правових актів, то в Україні про це поки не йдеться. Можливо, ви чули новину про те, що у Львові зараз друкують з допомогою будівельного 3D-принтера споруду школи. Про новину ЗМІ розказали, а про те, як зробити цю будівлю законною, аби вона відповідала ДБН, поки мовчать. Першопрохідцям у вирішенні цієї проблеми, без сумніву, буде важко, але це треба робити, бо в майбутньому невідповідність нормам буде заважати розвивати сферу 3D-будівництва», – розповідає Василь Гонар. І додає, що мріє про те, що колись кожен зможе собі дозволити надрукувати дім, перевезти його за собою в будь-який куточок світу і переробити, якщо він стане непотрібним. Він впевнений, що технологія 3D-будівництва здатна вирішити одразу кілька глобальних проблем. Про переробку сміття та пластику ми вже згадали, про доступність такого житла та можливість його безкінечної переробки – також, але важливим є й значне зменшення викидів вуглекислого газу, адже відомо, що виробництво конструкційних матеріалів, таких як сталь, метал і цемент продукує надзвичайно велику кількість викидів, які визнали основним фактором зміни клімату.

Поки зарано говорити про те, скільки може коштувати надрукований на Закарпатті еко-будинок. Підприємство «Lemki Robotix» наразі лише починає випуск продукції меблів та інших надрукованих на 3D-принтері речей, прораховує їхню можливу вартість. Але в ініціаторів цієї справи дуже оптимістичні плани, вони вірять, що вже за 5 років надруковані будинки будуть випускатися серійно, як автомобілі. Мовляв, це буде в десятки разів швидше, в десятки разів дешевше, з можливістю транспортування й подальшої переробки – хіба може бути кращий компроміс?

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»