3 грудня у світі відзначатимуть Міжнародний день людей з інвалідністю. Чи стало Закарпаття інклюзивнішим, — розповіла в програмі”Акценти полудня” на “Українському радіо” членкиня Ради Закарпатського товариства людей з інвалідністю Марина Сташина-Неймет.

Суспільне публікує серію матеріалів про інклюзивність в області.

“Цього року в нашому лексиконі з’явилося слово “безбар’єрність”. І воно вже не тільки про подолання фізичних бар’єрів, а й про інформаційні, цифрові, освітні бар’єри, — розповіла Марина Сташина-Неймет. — У квітні прийняли Національну стратегію зі створення безбар’єрного простору в Україні і почався план її реалізації не лише на національному рівні, а й у регіонах. До 20 жовтня ми з керівником Закарпатського товариства людей з інвалідністю Денисом Сухотіним активно працювали над розробкою плану заходів на обласному рівні. Сподіваюся, що вони будуть впроваджуватися не тільки в Ужгороді, а й у громадах”.

Фізична та цифрова безбар’єрність

Марина Сташина-Неймет розповіла, що найактуальнішою проблемою для людей з інвалідністю на Закарпатті залишається питання фізичної безбар’єрності. “Далеко не кожна будівля доступна для людей з інвалідністю: чимало сходинок і жодного пандуса, немає ні ліфта, ні підйомника”.

Також, за словами Марини Сташиної-Неймет, важливою складовою для області є цифрова безбар’єрність. “Кожна група людей з інвалідністю відчуває брак цифрових навичок”, — пояснила вона. “Я говорю не про примітивне “лайкнути котика в Facebook”, а, наприклад, отримати COVID-сертифікат у Дії. І на рівні Києва це питання не вирішать, тому тут можуть підключатися якраз громади, заклади освіти та культури. А кошти на реалізацію цих проєктів можна залучати з грантів або шукати інші можливості, які не суперечать чинному законодавству”.

Освітня безбар’єрність

Ще один важливий момент безбар’єрності, за словами Марини Сташиної-Неймет — це освітня безбар’єрність. “Інвалідність люди отримують і в старшому віці, коли ще можуть і мають працювати, і в них часто виникає потреба в перекваліфікації. Тому що нерідко їхня кваліфікація не відповідає тим можливостям, які з’явилися в них після отримання інвалідності. Тут виникає питання: як організувати освітній процес та допомогти людям адаптуватися. І в школах, і в університетах люди з інвалідністю вже не дивина, вони успішно навчаються. Втім, для організації такого процесу завжди потрібне фінансування. До прикладу, як фізично транспортувати людину з мікрорайону “Шахта” на БАМ? Це виклик. Тому що для цього потрібен транспорт, а доступність громадського транпорту впирається в комунікацію з міською радою, і сподіваюся, такі питання також будуть вирішуватися”.

В ефірі радіопрограми гостя розповіла, що у листопаді прийняли стратегію безбар’єрності на міському рівні. За її словами, в Ужгороді передбачена закупівля нових доступних для людей з інвалідністю автобусів.

“Станом на сьогодні ці процеси з ураховуванням потреб людей з інвалідністю в нас відбуваються доволі спонтанно, але ми намагаємося максимально комунікувати з міською радою, з профільними управліннями, щоб це набувало певної системності”, — розовіла Марина Сташина-Неймет.

suspilne.media