Впродовж липня-вересня командою дослідників Закарпатського регіонального центру соціально-економічних і гуманітарних досліджень НАН України було проведено серію напівструктурованих інтерв’ю, присвячених питанням культури і дозвілля для молоді у селах Закарпаття.

Були опитані чотири групи респондентів та респонденток: представники органів місцевого самоврядування; представники закладів культури (бібліотеки, клубні заклади, мистецькі школи); представники загальноосвітніх шкіл; представники молодіжних просторів, молодіжних рад. Висловлюємо вдячність респондентам та респонденткам за приділений час, енергію і за відкритість.

Як зазначає Катерина Машіко, координаторка проєкту «Молодь у культурі, культура для молоді: потенціал закарпатських сіл», аналіз проведених інтерв’ю дозволив виявити ряд найбільш суттєвих драйверів і бар’єрів культурно-дозвільного розвитку молоді у селах Закарпатської області.

Загалом децентралізація розкриває багато можливостей для громад самостійно вибудовувати простори для комфортного проживання своїх мешканців. Однак початкові умови, з яких доводиться стартувати управлінцям на місцях є не завжди задовільними, особливо у частині культури, мистецтва, змістовних дозвіллєвих активностей.

БАР’ЄРИ ФОРМУВАННЯ ЦІКАВОГО ДОЗВІЛЛЯ МОЛОДІ У СЕЛАХ

Відсутня інфраструктура або незадовільний її стан. Загалом у місцевих радах не задоволені тим станом інфраструктури, який прийняли від районного рівня. Звісно існують винятки, але їх не багато: музичні школи, окремі клубні заклади і бібліотеки з хорошими ремонтом або принаймні задовільними умовами для комфортного перебування.

Хто ж створював ці умови? Керівники закладів за свій кошт та своїми силами, коли розпочали роботу. Доводилося чути про випадки, коли вдавалося залучити кошти спонсорів. Реновацію забезпечували і сільські ради, де знаходиться заклад. Створенню достойних умов у культурній сфері сприяють донори, зокрема – найпотужнішою підтримкою є фінансові гранти  від КМКС. Однак ці гранти діють і місцях компактного проживання угорської етнічної групи.

Брак людських ресурсів. По перше, кадровий голод існує на рівні сільських та селищних рад на управлінців і фахівців. По друге, власне у культурній сфері низька оплата праці, люди не всюди влаштовані на повну ставку. Крім прямих обов’язків їм необхідно косити траву, розчищати сніг, прибирати територію навколо клубу і сам будинок культури (який може бути 2 поверховою будівлею із 450 посадочними місцями). Це відображається на рівні мотивованості людей, які вже працюють.

На додачу у селах ми чули про дефіцит культурно-мистецьких фахівців, спортивних тренерів, хореографів, музикантів, талантів і умільців.  Якщо у громаді немає музичної школи, то ймовірно, що в ній немає професійних музикантів, не буде музичних керівників у загальноосвітніх школах, керівників хору. Незважаючи на попит на хореографію та спортивні секції у селах немає людей, щоб цей попит задовольнити. Якщо і з’являться тренер, то він або вона працює не приватних засадах і може у будь-який момент припинити діяльність, як тільки вона стане не цікавою у селі.

Як наслідок молодь не бачить можливості реалізувати себе у культурно, мистецькій чи художній сферах. Вона не розуміє як свій талант перетворити у подальшу роботу і монетизувати його.

Відсутність послуг, які б користувалися попитом і цікавили молодь також є перешкодою. Наразі культурно-дозвільна сфера сформована у селах в основному під учнівську молодь. Молодь після закінчення школи має мале можливостей для цікавого дозвілля.

Органи місцевого самоврядування нарікають також на інертність та відсутність ідей з боку мешканців сіл. В такому разі важко залучити людей до заходу, а тим більше організувати його. Звісно карантинні обмеження зіграли свою роль, але не вирішальним. В інтерв’ю згадувалися формальність роботи молодіжних рад, складність “розворушити” людей після карантинних заходів, низька проектна активність на конкурсах громадських ініціатив.  В одному з інтерв’ю нам розповідали про донорів, які не охоче працюють із командами із сіл, бо останні не доводять свої проекти до кінця.

Як перешкода залучення молоді до активностей вказувалася діджиталізація всього, в тому числі контенту та спілкування. Надавачі культурних та освітніх послуг, які працюють з молоддю,  не завжди встигають за цими процесами, лише вчаться ними керувати і використовувати можливості смартфонів і гаджетів, а не обмежувати їх.

Остання комплексна проблема – це слабка економіка сільських територій. Молодь, якщо і працює в області, то переважно за межами свого села. Крім того у Закарпатських селах сильна трудова міграція за кордон в т.ч. молоді починаючи  з 9 класу .

Протидіяти внутрішній і зовнішній міграції дуже важко, варто вчитися з нею жити, шукати переваги і намагатися їх використовувати.

ДРАЙВЕРИ ФОРМУВАННЯ ЦІКАВОГО ДОЗВІЛЛЯ МОЛОДІ У СЕЛАХ

До групи драйверів віднесено рушії, фактори, процеси, особистості, які дозволяють дихати культурі та молодіжному руку у селах.

Фінансові можливості територіальних громад обумовлюють обсяг коштів, що можуть бути витрачені на розвиток та культуру. Наприклад міські громади, які стали центром для навколишніх сіл вже провели ремонтні роботи у деяких із закладів культури. При цьому гірські громади досі закривають питання заборгованості по виплаті заробітної плати.

Світогляд, прогресивність і активність лідерів громади, депутатів, спеціалістів сільської ради, сільських голів, старост. Чи підтримують ці особи ініціативи і проекти молоді, чи надають ресурси, чи допомагають контактами людей, чи приділяють увагу культурній сфері. Якщо так – то дієва молодь має можливість реалізувати ідеї.

Звісно, сукупність обставин підштовхує громади першочергову увагу зосереджувати на нагальних проблемах, серед яких культура не на першому місці. Існують винятки – територіальні громади, які грунтовно підходять до подальших перспектив культурної та молодіжної політики на своїй території намагаючись створити певну спеціалізацію закладів.

У більшості громад питання культури і молоді перебувають у віданні одного управління місцевої ради, яке поряд з цим займається питаннями спорту, освіти, сім’ї, туризму. Часто у таких управліннях сільських рад працює один-два фахівці, які мусять охопити ряд питань, серед яких на молодіжну політику часу не вистачає. Тому гарною ідеєю є транслювати інтереси молоді через  молодіжні ради. Наразі такі органи активно формуються у громадах Закарпаття, ініціюють їх часто люди,  які вже є дотичні до прийняття рішень – десь молоді депутати, десь працівники сільради. Важливо щоб молодіжні ради були дієвими, а не ще одним формальним дорадчим органом, створеним для галочки.

Спектр роботи молодіжних рад області різноплановий: від організації молодіжних, спортивних, культурних заходів до розробки проектів і подання грантових заявок та їх реалізації учасниками ради.

Драйвером є також молодіжні простори або так звані молодіжні хаби. Щодо молодіжних хабів респонденти озвучували різне їх призначення: “інкубатор ідей”; “там формуються лідери”, “місце де молодь знаходить себе”; “згуртування україномовної і угорськомовної молоді”.

Найбільший плюс таких просторів те, що напрями роботи, заходи і активності формуються самою молоддю.

У хорошому стані у селах перебувають школи мистецтв, їх послуги користується попитом.

Кількість учнів у деяких зі шкіл може сягати декілька сотень.  Стійкість і потенціал закладів пов’язаний також із відносно великим колективом педагогів. Звітні концерти учнівських колективів відвідує багато глядачів. Серед напрямів роботи переважають музичні: фортепіано, скрипка, гітара, вокал, баян. Заняття ведуться рідко на хореографічних гуртках, інші мистецькі напрями не виявлені зовсім. Однак відвідує мистецькі школи лише учнівська молодь, хоча у довгостроковій перспективі є бажання почати обслуговування дорослого населення.

Для сіл де немає ні клубу, ні бібліотеки, ні школи мистецтв – драйвером є загальноосвітні школи і їхня позашкільна робота.

Наступний драйвер для сіл – це церкви, які мають вокальні хори, спортивні гуртки, проводять літні табори, екскурсії, сімейні свята тощо.

І завершити варто ентузіазмом працівників закладів культури. У сільських та селищних радах ми чули незадоволення фахівцями, що працюють у закладах культури. Однак ті, якими задоволені – це ентузіасти, що в умовах поганої інфраструктури, відсутності художніх керівників, технічного забезпечення все ж здатні організувати цікаві і змістовні активності саме на своєму запалі та ентузіазмі.

Громади, яким вдається поєднати всі ці сильні сторони, застосувати якомога більше драйверів – вони цікаві для життя адже в них є культура,  є мистецтво, є дозвілля.