Концерт Gorillaz він пропустив, бо готувався до власної вистави. Натомість отримав овації стоячи на найбільшому словацькому фестивалі Pohoda.

 

Від редакції «ПравдаЄ». Ми продовжуємо знайомити наших читачів із матеріалами колег зі Словаччини. Цього разу публікуємо текст про виступ українського актора Володимира Туки на одному з найбільших фестивалів Словаччини — Pohoda. У час повномасштабної війни надзвичайно важливо, щоб Європа й світ чули не лише новини з фронту, а й голос української культури, театру та мистецтва, які розповідають про нашу країну мовою, зрозумілою кожному.

 

Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр імені Миколи Куліша вдруге завітав на найбільший словацький фестиваль Pohoda, який цього року визнали найкращим фестивалем середнього масштабу в Європі. Театр привіз дві нові моновистави «Птах на даху» та «Одноденний герой».

До Словаччини приїхала сорокачленна театральна команда з прифронтового Херсона. Разом із акторами фестивальною програмою стали й дитячі виступи в Albatros Family Park.

«Одноденний герой» — це автобіографічна монодрама актора Володимира Туки. Колись він жив сценою, працював у цирковому колективі, а після початку повномасштабної війни змінив театральні підмостки на окопи.

На фестивалі Pohoda виставу зустріли оваціями стоячи. В інтерв’ю Володимир Тука розповідає, чому не вважає свою постановку виставою про війну, як народилася ця історія і чому навіть під час війни людям необхідні сміх, театр і надія.

 «Одноденний герой» — не художня вигадка, а історія вашого життя. Усе, про що ви говорите на сцені, справді сталося з вами?

— Так. Це моя особиста історія. Вона охоплює період до того, як я пішов до війська, і все, що мені довелося пережити під час служби.

Разом із режисером Сергієм Павлюком ми лише трохи змінили послідовність окремих подій, щоб драматургія краще працювала на сцені. Але самі історії — справжні. Усе це відбулося зі мною. Я просто виходжу на сцену й розповідаю своє життя від першої особи.

Чи можете уявити, що колись цю моновиставу виконуватиме інший актор? Наприклад, у театрі в якійсь європейській країні?

— Хоча я професійний актор, для мене це не роль.

Це моє життя.

Саме тому ця вистава дуже особиста. Але якщо одного дня хтось захоче її поставити або зіграти, я буду тільки радий. Нехай ця історія живе далі. Якщо вона відгукнеться іншим людям, значить, усе це було недаремно.

Це ваша перша п’єса?

— Як драматург я працював із різними театральними текстами, але «Одноденний герой» моя перша авторська п’єса.

Я написав її спеціально для себе, тому що лише я міг розповісти цю історію саме так.

До повномасштабного вторгнення ви керували відомою цирковою студією в Херсоні. Як із усмішкою згадуєте у виставі, ваш колектив виступав по всій Україні, гастролював за кордоном і навіть потрапив на телебачення. Що це була за сторінка вашого життя?

— Це була циркова студія в Херсоні. Вона існує й сьогодні, хоча працювати зараз дуже непросто. Людей стало менше, але вони не припиняють тренувань і намагаються зберегти студію.

Це велика частина мого життя. Я працював там танцівником, ведучим і артистом. Саме тоді отримав досвід, який сьогодні використовую на сцені. Усе, чим я займався раніше, так чи інакше допомогло мені створити «Одноденного героя».

 Попри дуже важку тему, у виставі багато гумору. Що, на вашу думку, має винести із неї глядач?

— Насамперед це не вистава про сльози.

І, якщо чесно, для мене вона навіть не про війну.

Вона про людей. Про херсонців. Про всіх, хто залишився вірним собі, своїм цінностям і продовжує боротися за справедливість. Про людей, які, попри все, не втратили людяності й світла всередині себе.

Саме їм я присвятив цю виставу.

У ній є сміх. Є гумор. Бо навіть під час війни люди сміються. Такі миті дуже важливі — вони допомагають жити й виживати.

Людина залишається людиною навіть на війні.

«Одноденний герой» це історія про сьогодення. Про те, чим сьогодні живе не лише Україна, а й уся Європа. Навіть якщо війна когось не торкнулася особисто, вона триває. Ми не маємо права про неї забути. Ми повинні знати, що відбувається, і підтримувати тих, хто бореться на боці добра.

Херсонський театр уже виступав на фестивалі Pohoda, а для вас це була перша поїздка. Якими залишилися враження?

— Чесно кажучи, я не очікував, що прийде стільки людей.

Але поступово глядачів ставало дедалі більше, і я дуже швидко відчув контакт із залом.

Я багато років працював ведучим, аніматором, артистом, тому звик до живого спілкування з публікою. Для мене це природно.

І я вкотре переконався: емоції не потребують перекладу.

Навіть якщо люди не розуміють кожного слова — а під час вистави були словацькі субтитри, — вони чудово відчувають емоції, пластику, інтонацію. Саме так і народжується справжній контакт між актором і залом.

Мені дуже сподобалася словацька публіка. Відкрита, щира, доброзичлива.

І загалом фестиваль Pohoda залишив надзвичайно тепле враження. Тут особлива атмосфера — легка, дружня, сповнена доброї енергії.

Я отримав величезне задоволення від виступу.

Дуже сподіваюся, що глядачі винесли із цієї історії не лише сильні емоції, а й надію. Саме це для мене найважливіше.

Чи вдалося вам побувати на концерті Gorillaz?

— Ні. Я не дочекався концерту, бо поїхав відпочити. Попереду була ранкова вистава, і мені потрібно було добре підготуватися. Для мене це було важливіше.

 Де ще за кордоном гратимете «Одноденного героя»?

— Прем’єра вистави відбулася приблизно півтора року тому — спочатку в Миколаєві, а потім у Херсоні.

До цього часу ми показували її лише в Україні. Словаччина стала першою країною, де «Одноденного героя» побачили закордонні глядачі.

Наступною буде Португалія. Нас запросили на фестиваль, і, наскільки мені відомо, ми зіграємо виставу в кількох містах. Подібний невеликий гастрольний тур запланований і Словаччиною.

 Директор театру Олександр Книга розповів нам, що, попри постійні російські обстріли, театр у Херсоні не припиняє працювати. Наскільки важливо сьогодні зберігати культуру в місті, яке живе майже на лінії фронту?

— У Херсоні дуже небезпечно. Це реальність, у якій ми живемо.

Але навіть там є захищені місця, де театр час від часу проводить вистави та інші культурні заходи. Це надзвичайно важливо, тому що людям потрібна підтримка не лише фізично, а й морально.

У виставі я згадую історію про хлопця, який узяв до рук укулеле й почав грати. Через кілька хвилин він усміхнувся.

 

Здавалося б, це зовсім маленький епізод. Але саме такі миті повертають людині надію. Вони потрібні так само, як повітря.

Саме тому навіть невеликі мистецькі чи театральні проєкти мають величезне значення. Вони допомагають людям не втратити себе.

Бо війна руйнує людину не лише зовні. Вона намагається зламати її і зсередини.

Мистецтво не може зупинити війну. Але воно здатне допомогти людині вистояти.

Автор: Міхал Франк
Фото: Мартіна Франкова