До початку повномасштабного вторгнення Росії військовослужбовець 128-ї гірсько-штурмової Закарпатської бригади Олександр професійно займався фото- та відеозйомкою, а також працював у аграрному секторі з портативними метеостанціями. Його рідне місто розташоване приблизно за 70 кілометрів від Перекопського перешийка, що з’єднує Крим із материковою частиною. Російські війська окупували місто в перший день вторгнення.

Історію Олександра розповіли на Facebook-сторінці 128 окремої гірсько-штурмової бригади.

“Близько світанку я прокинувся від вибухів і побачив у вікні стовпи диму, схожі на гриби, – згадує Олександр. – Стало зрозуміло, що війна почалася. За кілька хвилин ми з дружиною зібрали найнеобхідніші речі, посадили в машину доньку, собаку, кішку та вирушили на захід України. Нам пощастило виїхати вчасно, бо вже о 10-й ранку російські війська увійшли в місто, і тим, хто намагався залишити його після обіду, було набагато важче”.

Олександр з родиною дістався до Ужгорода, де поселився у хостелі, а сам одразу звернувся до ТЦК та СП. Його хотіли мобілізувати одразу, але він попросив кілька днів, щоб відправити рідних за кордон.

У 2009–2010 роках Олександр служив на фрегаті “Гетьман Сагайдачний” – флагмані Чорноморського флоту. Після мобілізації його зарахували до зенітно-ракетного артилерійського підрозділу 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.

“Після служби на флоті сухопутна армія була для мене незвичною. Проте я швидко адаптувався. У березні 2022 року ми вирушили в зону бойових дій, де мене призначили командиром ЗРК ‘Стріла-10’. Колеги показали мені принципи роботи комплексу, а частину інформації я самостійно вивчив в інтернеті. Потім почалися бойові чергування на позиціях”, — ділиться Олександр.

Під командуванням Олександра його розрахунок ЗРК знищив чимало ворожих повітряних цілей, але найбільш пам’ятною була перша – російський розвідувальний дрон “Орлан”.

“Коли в небі спокійно, розрахунок просто несе чергування на позиції, але я розробив власну тактику. Зробивши невеликий окоп, ліг і спостерігав за певним сектором неба між деревами (охопити все небо візуально неможливо). У цей момент помітив ‘Орлана’, що летів на висоті близько 1 кілометра. Показав його товаришу для супроводу, сам сів у машину на місце оператора, навів ракету й здійснив пуск. Перша ракета вибухнула поруч, але друга точно вразила ціль”, — розповідає Олександр.

Згодом ЗРК під командуванням Олександра вразив й інші російські цілі, включаючи розвідувальні дрони “Zala” та “SuperCam”. За словами Олександра, “Стріла-10” неодноразово застосовувалася і проти російської авіації – літаків і гелікоптерів. Хоча їх знищити не вдалося, після ракетних пусків російські пілоти уникали наближатися.

Згодом Олександр отримав підвищення — спочатку став командиром відділення, а згодом пройшов офіцерські курси. Нині він очолює підрозділ у складі свого дивізіону.

“Як цивільній людині бути в армії під час війни? Я швидко адаптувався. Якщо б я не пішов в ЗСУ, то не поважав би себе. Як це так — хлопці, які навіть строкову службу не проходили, йшли, а я ні! У мене хоч якісь знання були. Моя дружина це теж розуміла, хоча й не хотіла мене відпускати. Тому, коли я звернувся в військкомат, я відчув полегшення. Не думав, що це затягнеться на такий довгий період, ніхто не міг цього передбачити. Але своє рішення я точно не шкодую,” — каже Олександр.