Сергій — учитель із 18-річним досвідом. На початку повномасштабної війни він викладав історію в одній зі шкіл Кропивницького і мав офіційну відстрочку від служби в армії. Проте в червні 2022 року сам вирішив мобілізуватися і добровільно пішов до військкомату.

Після півтора року служби він був звільнений за сімейними обставинами, але влітку цього року знову повернувся до лав 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади і підписав контракт на три роки.

Насправді, 40-річний Сергій Колесніченко зовсім не схильний до афер — він освічена та інтелігентна людина. Просто його почуття обов’язку, можливо, здається комусь надмірним.

– На уроках історії я розповідав про патріотизм, державність, необхідність захищати Україну, – пояснює свій вчинок Сергій. – І ось коли прийшов час дійсно захистити свою країну, то я – здоровий чоловік – мав і далі залишатися в школі? Тобто говорити одне, а на ділі робити інше? Я 18 років пропрацював педагогом і помітив таке правило – ти будеш хорошим учителем тільки тоді, коли діти тобі вірять. А діти повірять, якщо твої слова не розходяться з ділом .Якщо ж ти стоїш у теплому класі й розповідаєш, що треба захищати свою країну зі зброєю в руках, то учні відчують цей дисонанс. І мені буде соромно. Чи можу я йти до директорки й просити: “Дайте, будь ласка, довідку у військкомат, що я вчитель, бо я не хочу йти в ЗСУ, а буду розповідати про патріотизм усно”?

У військкоматі Сергію не ставили запитань про патріотизм чи націоналістичні погляди, його одразу направили до навчального центру на Львівщині, а потім на тренування за спеціальністю. Незважаючи на те, що він має вищу освіту, ніколи не керував автомобілем і не мав водійських прав, йому обрали “найвідповіднішу” спеціальність — механік-водій бойової машини піхоти (БМП).

У вересні 2022 року після навчання його направили до гірсько-штурмової роти 128 окремої гірсько-штурмової бригади. У той час на Херсонщині точилися важкі бої, і піхотні підрозділи активно використовували БМП для штурмів. Однак у навчальному центрі Сергій навіть не встиг повністю освоїти техніку бойової машини.

“Коли я прибув до роти і пояснив заступнику командира, що не маю великого досвіду з БМП, він запитав: “Ти раніше водив машину?” “Ні, лише велосипед.” “Та це майже те саме – штурвал БМП схожий на велосипедне кермо: повертаєш вправо – машина їде направо, повертаєш вліво – їде наліво.” Однак він приставив до мене двох наставників”, – згадує боєць.

Рота після штурмів якраз мала кількаденне відведення, бійці відпочивали та готувалися до нового наступу. У цей час Сергій вчився керувати своєю БМП — їздив уздовж посадки, через неї, різними швидкостями, вперед і назад.

Спочатку штурмовики не дуже охоче йшли з Сергієм на бойові завдання, що зрозуміло, адже від майстерності механіка-водія часто залежить життя всіх бійців. Проте з часом він настільки вдосконалив свої навички, що в роті вже не було піхотного відділення, яке відмовилося б з ним їхати.

Вже під час перших виїздів БМП Сергія опинялася під ворожим вогнем — по ній стріляли танки й міномети. Танк вів вогонь із закритої позиції, і, ймовірно, його коригувала ворожа піхота з сусідньої посадки. Поки по рації передавали координати, Сергій встигав змінювати позицію — справжня гра в доганялки. Але не завжди щастило: одного разу під час обстрілу мінометні осколки пробили в корпусі БМП наскрізні дірки.

Гірсько-штурмові підрозділи завжди відправляють у найскладніші ділянки, і Сергій разом зі своєю ротою побував у найважчих боях. Він брав участь у штурмах на Херсонщині, обороняв позиції в Бахмуті, де його БМП не тільки відкривала вогонь по ворогу, а й евакуювала поранених. Після цього він долучився до нових штурмів під час контрнаступу на Запоріжжі.

Під час одного з боїв Сергій отримав контузію, але вважає, що йому пощастило. З сумом згадує загиблих товаришів і усвідомлює, що й сам може не повернутися. Одного разу його життя врятували лише диво та вміння побратимів.

Восени минулого року стан здоров’я мами Сергія, яка мала інвалідність, різко погіршився, тому він був змушений звільнитися за сімейними обставинами і відновив роботу в освіті. Щоб більше часу бути поруч із мамою, Сергій перейшов працювати в онлайн-школу, де ще й вища зарплата порівняно з загальноосвітньою школою. На жаль, незабаром його мама померла.

Оскільки онлайн-школа не давала відстрочки від служби, Сергій міг повернутися до свого ліцею. Тим більше, він був ветераном і мав статус учасника бойових дій, а в ліцеї саме впроваджували новий курс захисту Батьківщини. Проте він не повернувся до школи, і коли влітку цього року отримав повістку в магазині, знову звернувся до військкомату.

Обидві школи не забувають свого вчителя. Ліцей надіслав колишньому історику набір дорогих інструментів після того, як його власні були знищені під час обстрілу “Градів”. Онлайн-школа допомогла з інверторним генератором. Сергій, зі свого боку, також намагається підтримувати педагогічну діяльність, навіть умовно, залишаючись на постійному зв’язку зі своїми учнями.

Ярослав Галас, офіцер 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, Українська правда.