Артем (Атос) — військовослужбовець 128-ї гірсько-штурмової Закарпатської бригади, родом із Донеччини. Він залишив рідний край ще до 2014 року. Зараз йому 26 років, і з них шість він служить у Збройних силах України.

Його історію 5 листопада розповіли на Facebook-сторінці бригади.

Артем служив у зоні АТО/ООС, а після цього працював на цивільній посаді. Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії, він спочатку евакуював родину до Закарпаття, а потім записався до військкомату і повернувся до лав 128-ї гірсько-штурмової бригади.

Артем воював на всіх основних фронтах — на Запоріжжі, Херсонщині, Донеччині, і знову на Запоріжжі. Він зазнавав поранень і контузій, а також був свідком загибелі своїх товаришів. Артем зазначає, що війна згуртувала колектив, і хоча в бою не було часу на рефлексію, після битв біль втрат був гірким. Він також багато разів брав участь у бойових діях, застосовуючи зброю проти російських військ.

“Я з радістю знищую росіян. Бонусом є бойові трофеї: оптика, тепловізори, нічні приціли, дрони та бронебійні патрони для АК, яких у нас не було. Під час штурмів на Херсонщині ми прорвалися на російські позиції і знайшли багато покинутих боєприпасів. Поруч із нами рота вела бій у селі, і ми підвозили їй цілі ящики з російськими патронами”, — поділився боєць.

Артем зазначає, що в Бахмуті було дуже важко: “Танк працює по тобі, піхота не дає спокою. Якщо втратити кілька хвилин, “вагнери” вже підходять. Там більше виснажуєшся, постійно хочеш відпочити, поспати. Коли активно воюєш, про страх не думаєш, бо на це немає часу. А зараз ситуація інша — постійно працюють дрони, і треба не тільки воювати, а й ховатися. РЕБ то працює, то ні, бо росіяни постійно змінюють частоти”.

Артем розповів, що на Донеччині багато людей орієнтовані на Росію, і він їх не розуміє. Після 2014 року, коли він приїздив туди, його друзі стверджували, що Київ їх бомбардує, хоча будинки були цілими. Коли почалася повномасштабна війна, вони втекли в Росію, але швидко зрозуміли, що там їх не чекають, і поїхали до Європи. Артем пішов воювати, бо вважає, що потрібно захищати свою країну, яка стала об’єктом нападу.