Історія нечасто пробачає помилки, а їх повторення – взагалі зрідка. Здається сумніви щодо цього мали б уже остаточно розвіятися, особливо в середовищі освіченої частини громадян, а найбільше – серед інтелігенції. Проте, сумніви залишаються там, де не завжди існує відповідальність за елементарне виконання своєї роботи, своїх професійних чи посадово-службових обов’язків.

А що говорити, коли в країні війна? Переконані, що в таких умовах відповідальність зростає в рази.

Здавалося б, що зараз не до багатьох речей, які не пов’язані тісно з війною, воєнними операціями, політикою влади… Але ж є незавершені справи, які, на жаль, передували тим людським катастрофам, які зараз переживають усі українці. І мова про освітньо-виховний інструмент як фундамент українського інформаційно-смислового наративу. А це, ми переконані, пов’язане і з війною, і з політикою влади…

Спонукають до роздумів на цю тему неодноразові звернення громадян до Коаліції організацій «Закарпаття за дерусифікацію», у тому числі батьків і родичів вихованців, учнів та студентів із приводу деросіянізації освітньо-виховного простору Закарпаття. То які ж основні проблеми можна назвати актуальними для нашого регіону і до чого тут відповідальність за дотримання законодавства?

Найперше, викликає занепокоєння проблема застосування української мови там, де це регламентовано Статтею 30 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Адже вже минуло більше року як українська мова стала обов’язковою для надання освітніх послуг. І це стосується всіх без виключення навчальних і виховних закладів різноманітних рівнів акредитації. Це питання співзвучне і з кадровим забезпеченням, а відповідно й із довірою до управлінських кадрів у сфері освіти і виховання. Чи все відповідає сьогодні нормам законодавства? Очевидно, що ні…

Питання кадрової відповідності стосується й змісту викладання історії в школах. Чи є тут взаємопов’язані проблеми? Так, є. І вони теж зав’язані на відповідальному ставленні до української мови вихователя, педагога, а також службовця, який повинен це контролювати. Сучасне протистояння на всіх фронтах із рашистським агресором, гібридність його ідеологічних вкидань у інформаційне поле, боротьба за розум і свідомість українців не дають нам жодних сумнівів щодо високої ціни професійної відповідальності всіх і кожного, хто працює з молодим поколінням. У цьому контексті, неприпустимими є довільні трактування історії України на уроках у школі, позапрограмні «імпровізації від себе» вчителів на актуальні проблеми української чи регіональної історії та міжнародних відносин, тим більше, якщо вчитель не спілкується з учнями українською. І тут слід нагадати, що відділи освіти, керівництво школи несуть відповідальність за виконання навчальних програм, які врегульовані Міністерством освіти і науки України.

Дотримання закону про мову також пов’язане з виховним процесом. Це стосується як шкіл, так і дитячих садочків. Сьогодні здійснення патріотичного виховання без використання української мови є неможливим, а якщо десь таке і допускають, то це щонайменше формальність щодо виконання професійних обов’язків, а щонайбільше – блюзнірство. І перше, і друге неприпустиме. Врешті, освітньо-виховні заклади повинні позбутися і російськомовних бібліотечних фондів (звісно за певним виключенням необхідних для вивчення оригіналів).

У кого виникає сумнів щодо відповідальності та контролю у цьому питанні, то дамо роз’яснення. Якщо при органах управління територіальними громадами створено відділи освіти, то вони повинні нести повну відповідальність і за зміст наданих освітніх та виховних послуг. Адже вони виконують водночас і функції «сервісної служби». Надаючи підтримку закладам і всім учасникам освітньо-виховного процесу, виступаючи їх партнерами, органи управління освітою повинні діяти виключно в рамках діючого законодавства України. На жаль, громадський контроль фіксує непоодинокі випадки недотримання обов’язкової норми мовного законодавства, зокрема в сільських закладах, які перебувають у відомстві територіальних громад, особливо там, де є значна частка представників національних меншин.

Які робимо висновки? Дотримання Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» повинно стати адекватною реакцією на сучасні виклики російської агресії та запити громадян щодо деросіянізації освітньо-виховних засад навчальних закладів різних рівнів, а відповідати за це повинна вся ланка, що задіяна в процесі надання послуг.

Ще одне. Заклади освіти і виховання повинні виховувати стійкого громадянина України, невразливого до будь-яких форм впливу на його знання і свідомість. І за це мають нести спільну відповідальність батьки, вихователі в дитсадках, педагоги на чолі з керівником школи і управлінський апарат територіальної громади. Навіть попри те, що в регіоні перебувають біженці з російськомовних територій – не повинно виникати жодних альтернатив українському інформаційно-смисловому наративу чи будь-яких інших ілюзій стосовно обов’язкового запровадження (виконанання) україноцентричного змістовного наповнення навчальних програм і виховних планів у відповідних закладах.

Це стосується і всіх угорськомовних та російськомовних освітньо-виховних установ від дитячих садочків, шкіл, ліцеїв, гімназій, коледжів – до вищих навчальних закладів. Деросіянізація повинна бути комплексно-змінним процесом від змісту освітніх і навчальних програм – до якісного кадрового забезпечення. Звертаємо увагу на те, що за інформацією громадян, які звертаються до нас, в угорськомовних селах Ужгородського і Берегівського районів Закарпатської області й по-сьогодні не дотримуються законодавства у мовному питанні, а в педагогічних колективах, представники яких мають вплив на учнів та їхніх батьків, зберігається проросійський інформаційно-смисловий наратив. Це є, на жаль, наслідком і того, що більшість місцевих угорців отримують інформацію з угорськомовних джерел, які часто повторюють та поширюють російські інформаційні вкидання й необ’єктивні судження стосовно подій на війні.

Тому, Коаліція організацій «Закарпаття за дерусифікацію» в складі  громадських організацій, діячів творчих і наукових установ Закарпаття, ЗМІ, застерігає керівників відділів освіти в територіальних громадах, а також керівників освітніх установ усіх рівнів, навчальних та виховних закладів регіону від недотримання Законів України, бездіяльності в боротьбі з поширенням антиукраїнських інформаційно-смислових наративів, неповаги до українських героїв на російсько-українській війні. Закликаємо до очищення від усього російського в середовищі, де навчаються і виховуються наші діти, а також до актуалізованого провадження україноцентричних аспектів у професійній діяльності. Адже Україна потребує змін і в напрямку остаточної деросіянізації!

У разі нехтування вищенаведеним, представники об’єднання залишають за собою право реагувати на порушення в будь-який законний спосіб. Сподіваємось на професіоналізм і патріотизм усіх, від кого залежить зростання нашого молодого покоління.

 Маріан ТОКАР,

голова Коаліції організацій «Закарпаття за дерусифікацію», доктор наук з державного управління