28-річний старший солдат Петро, контрактник, вже 5 років служить у 128-й окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді. Раніше він був у тиловому підрозділі, але півтора роки тому перевівся до гірсько-штурмового батальйону, де став командиром відділення.

У 128 окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді розповіли історію 28-річного захисника з позивним Бампер, який вже 5 рік боронить державу у війську.

— У тилу я не відчував себе корисним, тому й перейшов у піхоту, — розповідає Бампер. — Спочатку був кулеметником, працював із бельгійським FN Minimi, але більше подобається «покемон» — модернізований кулемет Калашнікова. Він надійніший і простіший.

Петро брав участь у минулорічному контрнаступі, евакуював поранених і загиблих товаришів. Коли лінія фронту стабілізувалася, регулярно виходив на бойові позиції.

— На «нуль» ходимо лише вночі, щоб уникати ворожих дронів. Останні кілометри долаємо пішки — техніку швидко виявляють і знищують. Кожен вихід ризикований, але бійців треба міняти, щоб вони відпочили. Усе спорядження несемо на собі: я, наприклад, тягнув 54 кг води, броню, зброю й боєприпаси, а йти доводилося приблизно три кілометри.

Під час одного з таких виходів Петро зазнав поранення.

— Коли наша група висувалася на заміну, нас виявив російський дрон. Він завис наді мною, я лише почув його звук і відступив убік. Саме тоді дрон скинув вибухівку, яка впала мені під ноги. Якби не відступив, вона влучила б прямо в мене. Вибухом пошкодило праву ногу, але я віддав команду ховатися й пробіг 300 метрів до найближчої хати. Болю не відчував — був у шоці. Наклав турнікет, але затягти його допомогли товариші. Вони ж довели мене до евакуаційної точки.

Петро місяць лікувався у шпиталі, а потім проходив двомісячну реабілітацію вдома на Тернопільщині. Один із осколків так і залишився в нозі. Маючи можливість перевестися в тил або служити в ТЦК, Петро вирішив повернутися до своєї роти. Після поранення він не бере участі у штурмах, але допомагає побратимам із забезпеченням.

— Мій молодший брат служить у десантно-штурмовій бригаді. Він також кулеметник і отримав поранення, але з ним усе добре. Ми постійно на зв’язку.

З початку повномасштабного вторгнення Петро отримав шість бойових нагород, серед яких орден «За мужність» ІІІ ступеня.

— Орден мені вручили нещодавно, і це стало приємною несподіванкою.

Реабілітація після поранення принесла користь не лише здоров’ю, а й особистому життю Петра: він почав зустрічатися з дівчиною. Дома на нього чекають батьки та рідні.

— Рідні — моя найбільша мотивація. Мені є за кого воювати й до кого повертатися після війни.