Важливими процесами для України на сьогоднішній день є переорієнтація цінностей, подолання комплексу радянського минулого та повне знищення ідеології окупанта.
9 квітня 2015 року Верховна Рада України ухвалила закон про вилучення елементів комуністичної ідеології з символічного простору України. Це означає, що, за наявності символіки комуністичного тоталітарного режиму, потрібно демонтувати пам’ятники, перейменувати міста та вулиці, відкрити архіви усіх каральних органів СРСР та заборонити радянську символіку загалом.
Маріан Токар, голова Коаліції об’єднань “Закарпаття за дерусифікацію”, каже: «На нинішній день пройшло вже 7 років і норма цього закону не виконана. Українці, які вважають себе цивілізованою європейською нацією – повинні виховуватися на відповідних демократичних цінностях. Ми не маємо ходити по вулицях і бачити пам’ятники того режиму, який засуджений вже цілим світом і перебуває на смітнику історії».
Одним із перших міст в Україні, яке після повномасштабного вторгнення активно долучилося до демонтажу комуністичних пам’ятників – Ужгород. Ще в березні активісти зняли пам’ятну плиту, встановлену до 300-річчя возз’єднання України та Росії. Опісля – процес активно продовжився.
Ігор Прохненко, історик, один із ініціаторів та активістів демонтажу комуністичних символік коментує: «Ми, маючи незалежну країну, одна половина якої зараз знаходиться у вогні, маємо якось напружитися, щоб допомогти країні чим можемо. До прикладу, у вільний від роботи час потрошки прочистити вулиці від того, що вже давно кануло в минуле і ніколи не повернеться».
Ігор Прохненко разом з іншими небайдужими громадянами знімали залишки табличок зі старими назвами. Серед них були такі: Леніна, Плєханова, Кірова, Белінського та десятки інших.
Ще у 2018 році харківськими активістами було створено ГО “Декомунізація. Україна”. Відтоді учасники організації розробили реєстр об’єктів, які підпадають під закон про декомунізацію. За допомогою веб-ресурсу будь-хто навіть зараз може допомогти виявити такі пам’ятки. Для цього потрібно описати об’єкт, вказати місце знаходження та добавити декілька фото.
Вадим Позняков, який очолює організацію так пояснює ідею створення: «Спочатку це був суто харківський проєкт, а далі, зрозумівши, що проблема не регіональна, ми розширили організацію по всій Україні і почали по регіонам».
Збір інформації та реєстр об’єктів працює за певними кроками:
«Ми звертаємося до кожної окремої територіальної громади і просимо надати перелік пам’яток із фотозвітами. Опісля – переглядаємо та надаємо їм оцінку (що потрібно демонтувати, а що ні)», – пояснює Вадим Позняков.
Рестр об’єктів за посиланням: Декомунізація. Україна
Очільник ГО згадує, що в Закарпатській області яскравим прикладом є Ясінянська громада. Адже там з власної ініціативи все було швидко і адекватно проведено: голова ОТГ організував демонтаж ряду комуністичних пам’яток, провели перейменування вулиць та заміну ще радянських табличок.
Щодо Ужгорода, то Вадим Позняков зазначає, що співпраця з місцевою владою не настільки позитивна:
«Навіть взяти декомунізацію тієї ж Кальварії. Скільки часу просили не тільки ми, а й багато ужгородців, демонтувати серпи і молоти. Але дослухалися тільки через те, що у ЗМІ почали писати, що ужгородська міська рада проти демонтажу радянської символіки. Проте там і досі стоїть величезна брила, на якій написано «за нашу советскую власть»».
Окрім комуністичної символіки на Кальварії, ще з травня місяця триває погодження демонтажу гігантського монументу, який сягає 11 метрів і зображує радянського солдата, памятник “Україна визволителям”
«Цей пам’ятник – найбільш масштабний об’єкт на західній території України, який стоїть на кордоні з ЄС», – коментує Маріан Токар, ініціатор демонтажу.
Головний спеціаліст відділу охорони культурної спадщини управління культури Закарпатської ОВА так пояснює причину затяжного процесу демонтажу:
«Монумент на словацько-українському кордоні відноситься до пам’яток національного значення та до державного реєстру нерухомих пам’яток України. І тому є певна процедура, яку необхідно пройти, згідно з якою ціла низка документів повинні направитися до Міністерства культури. Оскільки це пам’ятка національного значення, то рішення про її демонтаж приймається згідно рішення кабінету міністрів нашої держави. Тому у зв’язку з цим він ще досі не демонтований».
За словами Томаша Сопко, паралельно із цим зараз вирішується хто візьме на себе питання власності, адже при демонтажі такого виду пам’яток обов’язково має бути власник.
Після повномасштабного вторгнення до процесу декомунізації та дерусифікації долучається все більше людей. Якісь об‘єкти вдається демонтувати легко та швидко, інші — повинні проходити певні процедури. Проте ціль залишається однією — відправити будь-яку комуністичну/російську ідеологію на смітник історії.
