Радванка, Радваниця, Радвань – у Центрально-Східній Європі та на Балканах близько 20 населених пунктів з такою назвою, і одна з них у нас, на Закарпатті. Звідки походить назва Радванка? Коли і ким вона була заснована?
Якщо пересічного ужгородця запитати, які асоціації у нього виникають від слова Радванка, то напевне у 90% відповідей ви почуєте – роми. І це не дивно. Зараз назву Радванка має один із районів Ужгорода, який розташований на південний схід від центру міста, і відомий, зокрема, своєю великою ромською громадою.
Значно менш відомо, що до 40-х років 20 століття, коли відбулося приєднання Радванки до Ужгорода, це було велике, самодостатнє село зі своєю давньою історією. Варто тільки зауважити, що один з найдавнівших житлових будинків у межах Ужгорода знаходиться саме на Радванці – будинок, в якому народився угорський поет І.Дєндеші (барокова будівля 16-17 ст.). У цьому дослідженні ми торкнемося періоду розвинутого Середньовіччя на території Закарпаття, зокрема періоду масового заснування населених пунктів, яке розпочалося після татарської навали середини 13 століття. І розглянемо цю проблему на прикладі давнього села, а тепер району Ужгорода – Радванки.
Садибний будинок родини Дєндеші у Радванці
Заснування цього населеного пункту варто розглядати комплексно разом із появою багатьох інших сіл в Ужанському комітаті (Комітат Унг) Угорського королівства.
Дослідник Ковач Пийтер відзначає перші згадки про Радванку у 1214 році як (Rodvan et Roduan, terra), 1280 році (Raduan vocatam), 1291 році (Radvan – harasta virgultum), але ставить датування цих згадок під сумнів.
Перша достеменна згадка про Радванку стосується 1363 року коли у судовій справі фігурує така особа як Микола із Радванки ( лат. Nicolaus dictus de Raduanch). Про цей факт згадують угорський дослідник Енгел Пал та словацький історик Фердінанд Улічни. Останній пише, що йшлося про «суд над декількома земанами (дрібними землевласниками, аналог угорського терміну «nemes») та підлеглими із Ужської столиці за розбій і бродяжництво та інші злочини. Одним з них і був підданий Микола, що походив з Радванки, який, правда, в той час перебував у Геївцях».
У наступних роках назва населеного пункту змінювалася. Так, у 1414 році вона згадується як Radovanh, з 1427 – Radwanz, з 1790 року – Radwánz.
Як зазначає ужгородський історик, краєзнавець, уродженець Радванки, Людвіг Філіп, у податкових записах за 1427 рік село Радванка фігурує як населений пункт сім’ї Радванці.
Онлайн-карта на основі австрійської військової карти 1782-1785рр.
Щодо етимології назви Радванка є декілька версій. Історик Сергій Федака подає досить фантазійну версію: «Назва же Радванка походить, імовірно, від угорського Aranyos («золотий») і вказує чи то на багатства тутешніх мешканців, чи то на дороговизну землі». Іншу версію згадує Людвиг Філіп, він пише, що Радванка була «володінням дворянина Радванці і дістало назву від його прізвища».
Щодо цієї версії є декілька застережень. Зокрема історик, археолог Йосип Кобаль зауважує : «З XIV століття фіксується родина Родванці, але не від родини Родванці походить назва села, а навпаки, назва родини походить від назви населеного пункту. Це було загальноприйнятим в час Середньовіччя, зокрема в Угорському королівстві». На підтвердження цієї думки можна скористатися переліком дворянських родин, які фіксуються в 15 столітті у комітаті Унг: Бороняї (володіли землями у с.Баранинці), Ботфалві, Часлоці, Радванці, Селменці, Домонаї, Гейоуці, Галочі та багато інших. Енгел Пал, відзначає, що родина Родванці вперше зявляється у писемних згадках у 1376 році, і достеменно невідомо, звідки вони з’явилися. Він припускає, що можливо частина родини Другетів стали зватися Родванці, оскільки володіли цим населеним пунктом.
На думку автора, найбільш вірогідну версію походження назви Радванка зазначає Фердінанд Улічни, він виводить її від слов’янського імені Радован, Радван. Улічни також зазначає, що Радванка ймовірно від 13, і точно з 14 століття належала дворянам, які там оселилися, а назву населеного пункту вживали в якості прізвища.
Подібну позицію підтверджує й філолог, професор Павло Чучка у історико-етимологічному словнику словянських особових імен українців. Він зазначає: «Слов’янське ім’я Радван відтворюється на підставі назви села Радвань, що на річці Лаборець Меджилабірського округу СР [Словацької Республіки], котре вперше згадується 1379 р. .. та урбоніма Радванка (нині район м. Ужгорода)…Ойконім Радванів згадується також у Рогатинському р-ні Ів.-Франківської обл. до 1947 р., поки село не об’єднали з селом Явче. А загалом антропонім Радван – це застаріла форма слов’янського особового імені з ускладненою основою радован «радий, веселий». Також Павло Чучка конкретизує етимологію щодо самого імені Радован: «Вважається, що ім’я виникло як пасивний дієприкметник від укр. архаїчного дієслова радоватися ‘радіти, радувати, тішити’… Серед українців наших днів ім’я Радован час від часу подибується ще на Пряшівщині. Ім’я наводять деякі суч. словники укр. імен (ВІЛ 94), однак нині воно популярне як традиційне ім’я лише у південних слов’ян. Із західних слов’ян воно знане у чехів та поляків, у яких має також фонетичні варіанти Radvan та Radan».
Чимало населених пунктів із подібною назвою є, як мінімум, у шести країнах Центрально-Східної Європи та на Балканах. Нижче – карта, на якій відображені ці населені пункти.
На жаль, ми не знаємо, ким був той Радован, від якого пішла назва села, і чи був він взагалі. Можемо стверджувати, що населених пунктів, назва яких походить від імені “Радован”, “Радван” є чимало, і загалом, це є спільною рисою для простору, який заселений слов’янськими народами. Незважаючи на те, що ім’я Радован зараз поширене у південних слов’ян і зустрічається у західних, станом на 13-14 століття воно було поширене й серед східнослов’янських народів, зокрема й українців.
Насамкінець варто сказати, що про історію Радванки не надто багато матеріалу, і тому цінність наявних джерел є дійсно значною. Відзначимо історичний нарис Людвіга Філіпа “Стара Радванка”, в якій автор зібрав чимало фактичного матеріалу про історію і сьогодення населеного пункту. Надзвичайно цінними також є праця історика-медієвіста, професора Фердінанда Улічного (Словаччина) “Dejiny osídlenia Užskej župy” про заселення Ужанської жупи (Ужанського комітату) Угорського королівства, та наукова праця відомого угорського науковця, знаного медієвіста, Енгел Пала “A nemesi társadalom a középkori Ung megyében”, де показано розвиток комітату Унг у Середньовіччі, становлення феодальних родин, які володіли тими чи іншими населеними пунктами в комітаті. Ця праця є вартісною з точки зору зібраного фактичного матеріалу, “середньовічної статистики”, з яких виведені інфографіка та історичні карти. Із ними ми ознайомимо вас у наступному історичному матеріалі на pravdaye.com.ua
Подяка за сприяння в підготовці матеріалу Людвігу Філіпу, Йосипу Кобалю, Миколі Вегешу, Олександру Бертолону, Володимиру Мойжесу та Галині Шкурко.
Стаття із посиланнями на джерела в тексті
Олексій Шафраньош